40 днів світлої пам'яті Юрія Дадака. Він присвятив всього себе Україні. Юрій Руф назавжди серед нас

10 травня минає сорок днів гіркої скорботи, смутку і болю, відколи невблаганна смерть перекреслила земний шлях Юрія Дадака

... Першого квітня до вояків дійшла приємна новина – про знищення Мі-28 російських загарбників неподалік від їхніх позицій.
Це було перед полуднем.
А під вечір – чергове шалене бомбардування ворога. Снаряд розірвався неподалік Юрія Дадака. Смертоносні уламки полетіли в його бік...

Лицар українського духу 41-річний Юрій Руф (справжнє прізвище – Дадак) загинув на Луганщині, захищаючи Україну в складі 24-ої ОМБр імені короля Данила. У нього залишилася дружина та двоє доньок.
Поет, викладач, доцент кафедри технологій лісопиляння, столярних і дерев’яних будівельних виробів, кандидат технічних наук, ідеолог, націоналіст, ведучий, засновник бренду одягу «Gwear» та літературно-просвітницького проекту «Дух нації», волонтер, спорсмен. Він був відданим у своєму служінні українській справі. Не приймав малоросійства ані в поглядах, ні в діях. Він обрав шлях борця, і був таким у всьому – не схильний до ниття та гниття душі.

Це один із віршів Юрія Руфа.

 

Юрій ДАДАК народився 26 вересня 1980 року в Бережанах на Тернопільщині. Виростав у Львові. Повну загальну освіту здобув у 1997 році в Львівському ліцеї №93, а вищу – у Національному лісотехнічному університеті України у 2002 році за спеціальністю “Технологія деревообробки”, здобувши кваліфікацію інженера-технолога. Після завершення аспірантури Національного лісотехнічного університету України, у 2008 році захистив дисертацію на тему “Підвищення ефективності пиловловлення в процесах оброблення деревини та деревинних матеріалів” на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук за спеціальністю 05.23.06 Технологія деревообробки, виготовлення меблів та виробів з деревини. Закінчив докторантуру Національного лісотехнічного університету України, працював над завершенням докторської дисертації.
З 2011 року обіймав посаду доцента кафедри технологій лісопиляння, столярних і дерев’яних будівельних виробів Національного лісотехнічного університету України. У своїй науковій діяльності працював над розробленням науково обґрунтованих нормативів витрат деревини у дерев’яному домобудуванні, наукових основ вловлювання та сепарування відходів у процесах механічного оброблення деревини, ефективних процесів очищення викидів деревообробних підприємств від деревного пилу.
З 2008 до 2014 року – заступник декана технологічного факультету з навчальної роботи (нині – Навчально-науковий інститут деревообробних та комп’ютерних технологій і дизайну). На високому науково-методичному рівні викладав навчальні дисципліни для студентів інституту.

Юрій Руф провадив активну громадську діяльність. 2015 року він став засновником ГО «Літературно-просвітницький проєкт „Дух нації“». 
- "Це вже другий проект організатором якого є я. Перший проект співорганізатором якого я був, це – “Голос крові”. Він зародився в 2013 році з виходом збірки “Голос крові”. Проект розвивався і десь в полум’ї Революції 2014 року, разом з останніми примірниками книжок, які частково згоріли, частково їх врятували в Профспілках, цей проект перегорів і для мене. Тобто, я зрозумів, що мені потрібно рухатися в тому ж напрямку, але розставивши інші віхи. І я заснував “Дух нації”, який сьогодні є офіційно зареєстрованою громадською організацією. Багато людей активно долучаються до життя та розвитку проекту. Нашу діяльність висвітлено в інтернеті."

 Що саме вкладено у власне гасло: "Сила й інтелект"? 

- "Нікому з наших європейських та азійських сусідів не потрібна сильна нація у великій країні на теренах Європи. Але, незважаючи на це, ми повинні постійно працювати над самовдосконаленням та будувати націю фізично сильних та інтелектуально розвинених людей. Я, у своїй творчості, намагаюся не відтворювати шкільних штампів: знедолена Україна, бідні-нещасні українці, якщо козак — мертвий, якщо дівчина — плаче, якщо калина — похилена. Ми – Нація переможців та бійців." Вважав, що така поезія занижує самооцінку й почуття національної гордості. Тому Юрій вважав свою поезію одним з типів поетичної пропаганди патріотизму. Шанувальники описують його поезію як «лінійку лінії фронту», тобто поезію війни й патріотизм, спрямовані на підвищення бойового духу, мотивацію й почуття національної гордості.

Перший вірш, який  прочитав і зрозумів, що це саме те?

- "Питання насправді досить складне. Я мало читаю поезії. По тій причині, що коли ти щось читаєш і натрапляєш на цікавий образ, він так “погано” лежить, що рука тягнеться його використати. А для того, щоб не займатися плагіатом, я намагаюся не цупити «чужих» образів. Я взагалі розглядаю свою поезію, як віршовану пропаганду. Тобто конкретно поетом я назвати себе не можу. Стосовно поетів точно можу сказати, що мені не подобається: мені не подобаються депресивні вірші та постмодерна поезія. Якщо взяти до уваги революційну поезію, то звичайно, на мене справив враження Франко. Дуже цікаві речі писали Марко Боєслав та Олег Ольжич, але, нажаль, це не дуже популярна поезія в широких колах."

Юрій почав писати вірші, коли йому було 14 років. Вибрав собі псевдонім «Юрій Руф» 2011 року, коли готувалася до друку збірка «Багряна лірика». Відомий критичними поглядами на традиційну українську поезію, де, за його словами, українців переважно зображають як бідних і нещасних.

"З 9 класу. Я їх спочатку викидав, потім ховав у шухляду. Писав російською, бо слухав російську рок-музику, читав не українські книжки. А потім усвідомив, що це не притаманне для мене. Що я відтворюю чужий мовний код, чужі принципи, світогляд. "

Що чи можливо хто надихнув написати перший вірш?

-"Перший вірш, який був знаковим для мене, з’явився, коли я працював в університеті. Ситуація була така, що моя знайома запитала у мене:
- Юра, ти непогано пишеш, але чому ти пишеш російською?”
- Римувати українською нормально не можу.
– Чому?
А я не знав чому… в мене просто вселився такий стереотип в голові. В той момент в мене відбулась така переоцінка… Ми з моїм науковим керівником тоді робили ремонт в його лабораторії, виносили мотлох і реорганізовували лабораторію під експериментальну. Там лежали старі дисертації, якісь альбоми, все старе, архаїчне. Десь серед всього цього мотлоху лежали 2 книжки, одна була Ніцше, а друга була Павла Мірчука “Українська повстанська армія. Документи і матеріали 1942-1952 рр.” І мій науковий керівник дав мені почитати другу книгу. Ця книжка повністю змінила моє життя і переформатувала. Тому що весь мій світогляд змінився, коли я зрозумів, що в нас була своя альтернативна історія, тобто, що в нас була своя визвольна боротьба. На фоні того, що я прочитав цю книжку і дуже зацікавився історією УПА, на фоні того, що моя подруга запитала мене: “А ти зможеш написати вірш українською?” і воно якось все склалось. Перший вірш знаковий який я написав був “Камінний хрест”, який увійшов в збірку “Багряна лірика”."

Хто вплинув у формуванні особистості? 

- "Було багато людей, ситуацій, подій, які по факту впливали на становлення особистості. Стосовно того, як я взагалі почав писати вірші. Починав писати, ще десь в класі 9-ому. Це переважно було наслідуванням текстів різних рок гуртів (звичайно зі своєю інтерпретацією). Десь уже після закінчення університету я зрозумів, що ці загальні речі пише кожен другий, хто вважає чи називає себе поетом. Я побачив, що дуже мало є патріотичної поезії. Хороша подруга, котра в подальшому оформляла мою першу збірку “Багряна лірика”, запитала чи можу я написати патріотичний вірш. Я взяв і написав.
В мене були дуже хороші вчительки української мови та літератури. Одна в школі, інша в коледжі. Фактично усю шкільну програму віршів я досі пам’ятаю, включаючи білий вірш, котрий, мені, людині котра звикла до класичної рими, був тоді абсолютно не доступний для запам’ятовування. В коледжі вчителька літератури була величезною патріоткою (хоча на той момент я цього не розумів). Вона в правильному руслі розвивала нас, як майбутнє покоління.
Дуже вплинули сучасні формальні та неформальні лідери. До прикладу, є такий гурт “Сокира Перуна” - їхня лірика вплинула на формування моїх текстів. Патріотичне середовище, котре було доступне на телебаченні та в побуті, теж сформувало світогляд. Я вважаю, що все, що оточує людину вносить певний вклад в формування її особистості. Тому, чім оце усе, що її оточує є більш українським, тим більш український внутрішній світ буде розвиватися.

Моє середовище дало мені змогу виховатися як людині, що може сказати – Так, я є патріотом своєї держави, так, я є націоналістом."

Помічав за собою дар передбачення через поезію зокрема?

- "Не думав, що можу передбачити події, що відбуватимуться. Але десь на підсвідомому рівні вони відчувалися, оскільки історія є циклічною, її дати повторюються дзеркально у часі. Коли я перечитав передмову збірки "Голос крові", написаної 2013 року, то вжахнувся. Бо там відтворено все, що з нами сталося. Написав я її взагалі до Майдану. А зараз не передбачаю, а просто розумію, що за декілька років буде глобальніший конфлікт, який вже відчувається."

Він своїми віршами, або як він сам це називає "віршованою пропагандою", пробуджує націю від сну. Юрій є автором патріотичної української поезії, де вчить українців бути собою, не боятися брати на себе відповідальність і найголовніше - перестати жити у вічній тузі.

Літературна спадщина Юрія Руфа:

• «Багряна лірика» (2010); (2012 — доповнена)
• «Голос крові» (2013) — разом з іншими авторами
• «Час Революції» (2014)
• «На зламі епох» (2015)
• «Голос барикад та бліндажів» (2015) — разом з іншими авторами
• «Відлуння свинцевих громовиць» (2015) — разом з іншими авторами
• «Вектор протидії» (2016)
• «Вектор протидії. На зламі епох» (2018)
• «Казковик» (2018)
• «Ваніль чи сталь?!» (2021)

Збірка «На зламі епох» (2015) присвячена українським героям нинішньої російсько-української війни і містить вірші, що згадують окремих осіб, військових частин, українських воїнів, боїв та інших воєнних подій. 2018 року вийшла ілюстрована книжка для дітей «Казковик». Останньою книжкою Юрія Руфа і квінтесенцією його творчості стала «Ваніль чи сталь?!», видана 2021 року.

Особливої уваги заслуговує манера читання віршів поета. Вона несе потужний заряд емоцій та надихає.  

На слова Юрія Руфа створено пісні «Соколи» та «Молись» (гурт «Залізний хрест»), «В Рядах Безсмертних» (гурт «Геннадій Пересвіт & друг Залізняк»), «Пліч-о-пліч» та «Реклама» (гурт “Nachtigall”).
Протягом багатьох років Юрій Руф був ведучим фестивалю «Холодний Яр».

 Наукові праці:

• Ляшеник А. В.  Шкідливість пилу деревини від дерево оброблення / А. В. Ляшеник, Ю. Р. Дадак, Р. Р. Клима // Науковий вісник: зб. наук.-техн. праць. — Львів: НЛТУ України. — 2015. — Вип. 25.1. — С. 174—179
• Максимів В. М. Зниження втрат тиску пневмосистеми для транспортування подрібненої деревини / В. М. Максимів, Ю. Р. Дадак, А. В. Ляшеник, Л. М. Дорундяк // Науковий журнал «Технічний сервіс агропромислового, лісового та транспортного комплексів». — 2015. — No3. — С. 192—197
• Дадак Ю. Р. Чинники комплексного вирішення питання екологічної ефективності процесів знепилення на деревообробних підприємствах / Ю. Р. Дадак, А. В. Ляшеник // Науковий вісник: зб. наук.-техн. праць. — Львів: НЛТУ України. — 2016. — Вип. 26.7. — С. 277—284
• Дадак Ю. Р. Математична модель турбулентного руху запиленого повітря в циклоні / Ю. Р. Дадак, Л. О. Тисовський, А. В. Ляшеник // Науковий вісник: зб. наук.-техн. праць. — Львів: РВВ НЛТУ України. — 2016. — Вип.26.8. — С. 308—315
• Дадак Ю. Р. Числове дослідження впливу окремих елементів аспіраційної системи на її експлуатаційні характеристики / Ю. Р. Дадак, А. В. Ляшеник, Л. О. Тисовський // Науковий вісник: зб. наук.-техн. праць. — Львів: РВВ НЛТУ України. — 2017. — Вип. 27.6. — С.164-167

 Вшанування пам'яті

• Гурт «Тінь Сонця» присвятив Юрію Руфу пісню «Новий Світанок»
• Гурт «KARNA» присвятив Юрію Руфу пісню «Мама Галичина»  У місті Хмельницький на його честь перейменували вулицю Чехова. 28 квітня, Хмельницька міська рада під час позачергового засідання сесії у межах дерусифікації перейменувала вулицю Чехова і провулок Чехова у вулицю і провулок Юрія Руфа.
• У селі Малечковичі Львівської області перейменували вулицю Бічну Чайковського.

 Далі про нього говорять спогади його друзів. Пам’яті Юрія Руфа

"Війна забирає найкращих. Він був одним з небагатьох, кого сміливо можна було назвати величною особистістю сьогодення. Він був вірним сином своєї Батьківщини і загинув, як воїн, як лицар. Пам'ять про тебе буде вічно в наших серцях, як і творчий спадок, що ти залишив. Дякуємо за чин," – йдеться в повідомленні. @Правий сектор Тернопільщини

"Один з найсильніших поетів сучасності, легенда націоналістичного руху, автор книг, митець, батько двох доньок, спортсмен, кандидат технічних наук, доцент, громадський діяч й волонтер Львівщини. Я пам'ятатиму його сильним духом й тілом, щирим й наповненим," – написала громадська активістка з Бережан @Алла Соколовська.

Приятелька Юрія @Неля Гуль каже, що він з дитинства був упертим, наполегливим. Його батьки дуже пишались сином. Пані Неля працює з ними в одному з львівських коледжів: директором закладу є батько Юрія — Роман Дадак, а однією з викладачок — мати Надія.
“Мати Юрія часто допомагає нам у їдальні ліпити вареники для фронту, — каже пані Неля. — Минулої п’ятниці також була, казала, що час до часу син виходить на зв’язок...”
“У школі Юрій вирізнявся скромністю. А дорослішаючи, ставав виразним, принциповим, яскравим. Таких — одиниці, — каже Зоряна Арнаут, яка донедавна працювала у ліцеї, де навчався Юрій, соціальною педагогинею. — Я знаю Руфа як чуйного батька, який приводив на навчання своїх донечок — учениць 1 і 5 класів. Знаю, що його пріоритетом була їхня освіченість, формування громадянської патріотичної позиції”.
“Юрій вважав: якщо людина горить ідеєю, то не може йти на компроміси, — каже Ірина Басенко, яка познайомилась із Юрієм після Революції Гідності. — Він був дуже принциповим у питанні щодо російської  мови чи музики, називаючи все це шкідливим для нашого національного розвитку”.

“Юра був не лише воїном, але й справжньою зіркою, митцем у всьому, за що б не брався. Мене вражала його чесність, енергія, неймовірна кількість знайомств і коло інтересів. Це була людина-двигун, — додає графічний дизайнер @Сергій Снурник, з яким Юрій працював над проектом айдентики для фестивалю нескореної нації у Холодному Яру. — Юрій був людиною високих стандартів. У нього був такий випробовувальний погляд! Навіть коли усміхався, просто свердлив очима, неначе бачив тебе наскрізь”.

"На цій війні багато втрат. Деякі з них особисті, а є великі спільні. Одна із найболючіших для багатьох із нас це Юрій Руф. Він був одним із тих хто будував Україну вільну, непокірну і войовничу. Віддав їй все: талант, життя і смерть.Ти будеш із нами у прикладі і натхненні для прийдешніх поколінь. Твої рими лишаються назавжди живими. Дякую, що так яскраво світив нам усім. Щирі співчуття дружині, донькам, батькам." ©Анна Сеник

 

"З нами твої сильні твори, а зі мною, ще й твоя збірка віршів у київському домі.
Ти був справжнім!
Ми пам'ятатимемо твій чин!
Болить...
©Олена Халімон

"Тепер відповідаючи «Героям слава», я буду спрямовувати ці слова до нього: війна забрала у нас Юрія Руфа. Він точно йшов на фронт не умирати, а заради перемоги. Бити до останнього подиху за Україну. Його ідеологія ґрунтується на тому, щоб не плакати, а битися. Він довів своїм життям вірність своїй ідеї.
В мені так міцно сидять усі істини, які він намагався донести до людей, що я можу мислити тільки так. Смерть героя - не марна, але надто поспішна і передчасна. Він ще стільки не написав. Його вірші - потужна патріотична лірика - цілять у саме серце, змінюють людей, піднімають дух. Скільки нових віршів ми втратили разом з ним.
Його промови звучать як маніфест - після них міняються покоління.
Його справа - патріотичний одяг Гвер - це не просто крутий український бізнес: це просування ідеї українського націоналізму, ідентифікатор своїх. Це будуть найдорожчі для мене речі.
Його книги стоять у мене підписані ним - це буде спадок. В одній з книг є моє ім‘я в списку подяк. Дякую, Юра, що я була причетною до твого великого чину.
Останнього разу він підписував мені книгу на пероні, під крики провідниці, що відправляється потяг. Ручка перестала писати і автограф лишився не дописаним. «Зате тільки в тебе такий буде». Так. У мене всі автографи - на серці, і вони перетворюються на рубці. Прямо зараз, я фізично це відчуваю.
Всі фестивалі, всі патріотичні заходи, презентації - це все залишиться, ворог цього в нас не відбере. Він уже відібрав стільки, що всі їхні мертві орки не відкуплять своєю гнилою кров‘ю цієї втрати ніколи."
©Ірина Басенко

"Я не можу сказати Марчику, що його хрещеного більше нема.
Я не можу повірити, що більше ніколи не почую його фірмове "привіт, кума!'
В останній... Ні, в крайній раз ми спілкувалися 19 березня, тоді він надіслав це фото.
Юрій Руф на ньому щасливий, у своїй стихії.
Я все ще чіпляюся за надію, що це помилка.
Як же боляче. Сил родині."
©Тамара Горіха Зерня

"Красивий, харизматичний, талановитий, сильний, гідний - навіть в українській багатющій мові не стане позитивних прикметників, яким можна описати цього чоловіка. Він був і є для мене українським велетом, якого повинні знати теперішні й майбутні покоління. Він приклад для багатьох. У 2016-му випала честь бути ведучою фестивалю разом з Юрієм. Такого надійного партнера по сцені варто ще пошукати. Юрій Руф - це наша гордість. Вічна пам'ять. Навіки."
©Єлизавета Красніченко

"Ми познайомились на заході, де Юрій Руф читав вірші. Підвальне приміщення, специфічне освітлення, він у напівтьмі читав свої твори. Я не любила вірші до того моменту.
В нього був чарівний голос. Він ним майстерно керував. Впевнена, якщо б йому дати рецепт як пекти млинці, він цей текст зачитає… вибачте. Зачитав би. Так само круто і пафосно.
Ми з ним бачились всюди. Він приїжджав на табори. Він був на фестивалях ведучим і лектором. Він став другом моєї сім’ї, а пізніше - кумом.
Ми з ним могли говорити годинами. Йому були дуже цікаві мої підходи до викладання. Саме від нього я почула перше «мала, ти все робиш правильно! Нам потрібна така історія!». Перша людина, не із кола сім’ї, хто мені це сказав. І мені це було важливо. Чому?
Тому що він теж був науковцем і викладачем. Але на щабель вище - в університеті у Львові. Мені дико подобається… подобалось з ним обговорювати чисто професійні наші проблеми. Я відчувала підтримку щосекунди.
Я знала, що щоб не сталось, навіть якщо ми довго не спілкуємось - він мене завжди підтримає. І прибіжить мене виручати.
©Марія Гуреш

"Ти навчив мене не торкатись нічого русского, бо воно несе смерть. Ти вчив що воно є отрута, де звучать русскіє пєсні, туди обов'язково приїдуть їхні танки, ти всіх попереджав про це, ти загинув за те, у що вірив, за те чим жив. Загинув у бою. Честь, Юро! І невимовний біль..."
©Олег Гавриленко

"…Ми стали Друзями. У моєму віці мало кого можна назвати цим словом. Я дуже його ціную. І Юра був саме таким. Другом. Я мала за честь завжди з ним обговорювати його творчість та давати поради. Іноді мене дивувало, що він радиться зі мною. Хто я така? Так, я активна проукраїнська людина. Так, я підтримувала завжди його меседжі. Але я не відчувала, що маю право щось радити Такій Людині. Але він завжди переконував, що думка його друзів для нього важлива. Мене це дуже тішило. І я знаю, що такими словами він підтримував багатьох. Іноді треба було підтримувати і його. Ми часто обговорювали емоційний стан один одного, адже боротьба проти російських окупантів розпочалася не в 2022 році, а значно раніше. І ми теж іноді розкисали та вигорали. Зараз я маю колекцію зі всіх книг та одяг 22 дизайнів, які він розробив. Хотіла колись зробити на них відеоогляд. Зрозуміла тепер, що ніколи не потрібно відкладати такі ідеї... Юра створював для нас обладунки, які захищають не фізичне тіло, а його духовне ідейне наповнення. Коли ти носиш «Ґвер», то відчуваєш себе частиною великого товариства, об'єднаного спільними переконаннями. Іноді такий пошук «своїх» об'єднує серця. Моя подруга познайомилася зі своїм коханим завдяки альбому на сторінці «Ґвер» у Фейсбуку. Зараз її хлопець також воює у ЗСУ. Я знаю, що багато людей після спілкування з Юрою переходили на українську мову, ставали націоналістами, ішли воювати за Україну. Я розумію, що він відчув потребу піти теж на фронт."
©Діана Тяско

"Юрій Руф завжди казав, що нахуй рускіх, нахуй всю їхню попсу, серіали, музику, блогєров. Всіх нахуй. Бо це окупантська культура. Жодного толерування. Хороший рускій може бути лише мертвим.
Я тоді лише частково погоджувався, навіть був певний скепсис. Бо важко повірити, що вони всі такі, що є і корисні та інша лабуда. Я слухав і дивився. Особливо «нормальних». Попри те, що ці рускі мразі вели тут війну, намагались мене вбити і кидали мені гранату в квартиру, попри кримінальні справи в РФ, попри всю нашу історію. Я розмежовував Путін і Ко, та «інші».
Зараз же, коли орки влаштовують нам реальний геноцид, виживають міста без води і їжі, розстрілюють полонених, ґвалтують жінок при мертвих чоловіках, я знаю, що «інших» немає. Не путін вбиває, ґвалтує, мародерить, а всі рускі. Всі вони, хто спостерігав за цим всі ці роки, війни. Всі, хто завжди нам розказував, що не треба ненавидіти всіх рускіх. Не пропаганда винна, це логічне продовження всього того, що вони робили протягом століть: імперія, знищення першої Незалежності, Голодомор, 37 рік, дисидентство, тощо. А ті рускі, які з‘їбались ще розказують про нєпонятную русофобію, про війни не тільки рашки, а й США, і своє сцикливе «нєт вайнє». За своїм комфортним життям вони плачуть більше, ніж за нашими вбитими.
Я ніколи в житті не буду слухати чи дивитись рускій продукт. В ідеалі, якщо його взагалі не буде, як і самих рускіх.
Руф був абсолютно правий. Задовго до того, як я все усвідомив. Був. І сьогодні героїчно загинув в одній з найгарячішій точці війни на Сході України.
Був націоналістом. Був прикладом. Був тим, про кого я не міг не написати.
Рускіх. Всіх. Нахуй.
Нахуй все, що з ними пов‘язано.
Руфу вічна слава. Вічна пам‘ять. Вічне життя його справі і думкам. Поки живий його слова ніколи не забуду."
©Сергій Мазур

"Юрій Руф був неймовірним інтелектуалом, писав дивовижні поезії, добра щира жертовна людина, загинув в бою за Вільну Україну…
Дякую, Воїне!
Вічна і світла пам‘ять Тобі Герою!
Царство небесне!"
@Svitlana Goldyschuk

Матеріали (Режим доступу станом на 07.05.2022р.): 
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%A0%D1%83%D1%84#cite_note-9
https://irp.te.ua/dadak-yurij-romanovych/
https://dilo.net.ua/novyny/u-boyu-z-okupantamy-zagynuv-ukrayinskyj-poet-yurij-ruf/
https://vn.20minut.ua/Kult-podii/poet-yuriy-ruf-obraz-mertvogo-kozaka-ta-zaplakanoyi-divchini-ukrayints-10479605.html 
http://vlasno.info/spetsproekti/1/persona/item/8618-yakshcho-my-ne-ukrainizuiemo-front-povzucha-rusyfikatsiia-vizme-svoie-yurii-ruf-u-vinnytsi 
https://chytay-ua.com/view.php?id=129 
https://expres.online/zhittevi-istorii/ruf-vvazhav-shcho-ne-buvae-khoroshikh-rosiyan-u-boyakh-na-luganshchini-zaginuv-vidomiy-poet-ta-gromadskiy-diyach-yuriy-dadak?fbclid=IwAR2-ByOjtX-HoZDd8dR2lwjLXDacZ6PP6SRlQCWZRmFKdE5KrDRBj2ZtPIs
https://teren.in.ua/news/ti-budesh-vichno-u-nashih-sercyah-zaginuv-dobrovolec-rodom-z-ternopilshchini_390119.html
https://www.facebook.com/search/posts/?q=%D1%80%D1%83%D1%84%20%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82 
https://www.facebook.com/gwearlviv/
https://www.facebook.com/profile.php?id=100062986489637
https://www.facebook.com/groups/Duhnation/ 
https://www.facebook.com/sviatoslav.sylenko/videos/526651852174427/

Підготувала Науково-технічна бібліотека НЛТУ України
Новосад В., зав. відділу обслуговування і зберігання фондів

Матеріал підготовлено 07.05.2022р.