Олександр Капінос - малий Кобзар: "Сьогодні мусить кожен віднайти в собі оцього господаря, якими були наші діди-прадіди! Господаря своєї землі! Отоді і запануємо у своїй сторонці… А інакше ніяк"

«Сашко загинув з вірою в те, що справи його будуть продовжені і Україна пишатиметься своїми синами», — переконана його дівчина Олена Котляр.

Герой Небесної Сотні Олександр Капінос отримав поранення в голову ввечері 18-го лютого під час оборони Майдану від силовиків. Це сталося на перехресті вулиць Хрещатик та Інститутська. 10 березня Олександру мало б виповнитися 30 років. Після перемоги Єврореволюції він збирався одружитися.

На Батьківщині у селі Дунаїв Героя називають малим Кобзарем. «Він завжди мені асоціювався з Шевченком, був борцем за правду. Надзвичайно любив Україну і все українське. А для нашої молоді і села по-новому відкривав Шевченка, — розповідає Євгенія Лісова, сільський голова Дунаєва. — Сашко грав на бандурі, виконував твори Шевченка, знав напам'ять Кобзар».

Олександр Анатолійович Капінос народився 10 березня 1984 року у с. Дунаїв Кременецького району Тернопільської області. Він завжди прагнув до всього доброго, світлого, прекрасного… Ще зі шкільних років відзначався щирістю і готовністю прийти на допомогу, організованістю і сумлінням. У 2001 році закінчив із золотою медаллю Дунаївську ЗОШ І-ІІІ ступенів та поступив на навчання в Український державний лісотехнічний університет (сьогодні — Національний лісотехнічний університет України, Львів). У 2005 році отримав диплом бакалавра з відзнакою, а в 2006 році — диплом спеціаліста з відзнакою за спеціальністю «Технологія деревообробки».
Очолював громадську організацію «Патріот Волині». У 2008–2009 роках, під час проживання у Вінниці, був керівником громадської організації патріотичного спрямування «Сколоти». Проте згодом повернувся до свого села. Став фермером, а також заглибився у громадську роботу.
Окрім того, чоловік ініціював та організовував заходи в українських традиціях, залучав до них молодь. «Олександр зініціював відкриття спортзалу у селі і сам щоночі ремонтував приміщення, - продовжує пані Лісова. – Він не хотів, аби молодь пила, курила, слухала незрозумілу музику. Тому залучав її до організованих ним в українському дусі акцій. Я його питала: „Дивись, багато молодих людей шукають кращу долю за кордоном, а ти не плануєш?”. А він відповідав “Я хочу жити на своїй, Богом даній українській землі”.
Олександр із 2010 року (за іншими даними 2009) не був членом ВО “Свобода”. І коли під час сесії 11 лютого цьогоріч перед його виступом сказали “подивимось, що нам “Свобода” скаже”, він попросив не називати його так. «Він сказав, що не належить до жодної партії і не підтримує жодну», - додає голова сільради.
В сусідньому селі Куликів Сашко співав у хорі і організував гурток зі співів. Грав на баяні, гітарі, бандурі, знав і збирав українські пісні, був закоханий в історію України. «Жоден житель цього села стільки не зробив, як він. Його вся молодь поважала, такого хлопчини більше немає у всьому районі», — каже директор клубу села Куликів Микола Каняєв.
Сашко першим в селі почав носити вишиванку, показуючи приклад молоді. Олександр організовував вечорниці та культурно-мистецькі заходи, які відроджували традиції та культуру предків-українців. Під час навчання у Львівському Лісотехнічному інституті, він став активним громадським діячем.

У 2004 році був учасником Помаранчевої революції. А в 2012 році Олександр відстояв права громади і не дозволив побудувати в рідному Дунаєві завод, який би зруйнував екологію Кременецьких гір. З 4 липня того ж року брав участь у акції на захист української мови, що відбувалася у Києві біля Українського дому. Був одним із тих, хто оголосив голодування на знак протесту проти прийняття мовного закону Ківалова-Колісніченка та протримався найдовше.

Ось що він сказав в одному з інтерв'ю газеті «Тиждень.ua»:
«Голодую із суботи. Виїжджаючи з дому сюди, сказав собі, що без перемоги не повернуся, і вірю, що ми переможемо. Я не згодний з політиками, які сказали, що ми перемогли. Перемога — це скасування законопроекту і мораторій на спекуляцію мовними, історичними питаннями, які призводять до розколу нації. Вважаю, що таке рішення влади може бути вказівкою Кремля. Керівництво за певні свої інтереси віддає наші мовні інтереси. Крім того, наближаються вибори. Люди, які обирали Януковича і Партію регіонів, уже не збираються за них голосувати, я це знаю від них особисто. І окрім таких штучних проблем, як мовна, у них немає інших методів, щоб утриматися при владі.»

Сестра Олександра Капіноса пригадує, що він був на Майдані у Києві від листопада 2013 року. Додому приїжджав ненадовго за чистими речами та відпочити. Новий Рік, Різдво зустрічав з побратимами на Майдані. 18 лютого 2014 телефонував та казав, що якщо нічого не зміниться – повернеться у рідне село, але увечері цього ж дня його поранили.
Батько, Анатолій Капінос, зізнається, що не завжди підтримував сина, коли той їхав на Майдан. «Кожен батько хвилюється за свою дитину. Але його ніхто не міг зупинити, казав, що треба їхати, і все», — згадує він.
На Євромайдані Сашко вступив у Волинську січ — 35-ту штурмову сотню, яка завжди була на передовій. Був ройовим. За силу духу мав псевдо Кремінь. «Йому довіряли, бо був відповідальним, беззаперечно виконував всі накази», — каже Сергій Мерчук, боєць Волинської Січі.
Пораненого Героя відвезли до лікарні, де йому зробили операцію. Перед операцією Олександр був при свідомості. Сказав, що в нього стріляли. Навіть тоді переконував:
«Все буде добре, ми переможемо!» він боровся до останнього.
Після надзвичайно важкої та тривалої операції прийшов до тями, але травма була надто складною. Вранці 19 лютого серця Героя зупинилося.

«Був дуже такий тихий, спокійний, без стогонів. Я звернула увагу на його вишиванку, жовта така, пошита. Я, коли згортала його речі, ще звернула увагу на те, що він дуже чистий, бо перед цим різних хлопців привозили, а він наче підготувався до бою. Його відвезли на томографію, а звідти дуже швидко вивезли в операційну, бо сказали, що в нього йде набряк мозку. Я кілька годин його чекала. Лікар мені пояснювала, що кулі вони не знайшли, а нібито таке враження, що його чимось важким просто вдарили. Але він сам казав, що це була куля. Я поїхала додому, була впевнена, що все добре, його прооперували, йому стало легше, а вже о п’ятій вечора я дізналась, що він помер», – розповіла волонтерка, що допомагала в медичному пункті.

24 серпня 2014 року в Дунаєві відкрили пам’ятник Герою Небесної сотні. На пам’ятнику Олександр Капінос зображений у повен зріст зі стягом у руках. Біля його ніг лежить бандура.

10 березня 2015р. біля корпусу № 2 НЛТУ України відбулося відкриття меморіальної дошки Герою України Сашкові Капіносу.

Нагороди та відзнаки. 
За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Олександру Капіносу було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).
8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).

P.S. На честь Олександра Капіноса, учасника голодування на мовному майдані, хлібороба і зберігача самобутності українського села, засновано Відзнаку для активістів з сел і містечок. Вони мають плекати спадщину і робити її частиною нашого сучасного життя. Переможець Відзнаки отримує можливість реалізувати власний проект втілення українських традицій у сучасність. Офіційна сторінка "Відзнака імені Олександра Капіноса": https://www.facebook.com/Vidznaka.Kapinos.Oleksandr/?hc_ref=ARQ_QBKpyqrKn9XI4m-4PJoFGUebEdlzewEBgnJ7a6DACDzBMdBXh85VgrM4UMYGExQ&__tn__=kC-R

ВАША СМЕРТЬ БУЛА НЕ МАРНОЮ! СЛАВА ГЕРОЯМ! НАВІКИ СЛАВА!