ЛІС — ЯК ЦІЛИЙ СВІТ. Пам’яті Андрія П’ясецького

Є люди, яких, незалежно від роду діяльності, називаємо мужами чину. На відміну від тих бездіяльних, кому все байдуже, і тих метушливих, хто шукає всюди слави і вигоди, вони неголосно, але самовіддано виконують свою роботу. Про них не завжди згадують, але без них неможливий справжній поступ у цьому світі. Одним з–поміж когорти таких людей дії постає перед нами Андрій П’ясецький, український учений, політичний і громадський діяч, міністр лісів в уряді Ярослава Стецька. Він у віці Ісуса Христа загинув від нацистської кулі після виснажливого кількамісячного ув’язнення. А його праця «Про побудування і біологічний розвиток ряду типів українського лісу», видана майже 90 років тому мізерним тиражем (усього 25 примірників), залишається актуальною і нині, в умовах тотальної екологічно–моральної кризи, коли людина все більше віддаляється від природи, зосереджується на прагматичному і минущому.

Гармонія із собою, природою, нацією

Народився Андрій П’ясецький 27 серпня 1909 року в галицькому селі Реклинець. Він був п’ятою, наймолодшою, дитиною у сім’ї місцевого пароха, отця Лева та Софії з роду Подолинських. На формування світогляду Андрія вплинуло те, що його старший брат Володимир був хорунжим УГА і загинув у бою з польськими окупантами під Жовквою. Вже під час навчання у Львівській державній українській гімназії юний П’ясецький вступив до «Пласту» — скаутської молодіжної організації, яка ревно плекала у вихованців релігійну та патріотичну свідомість.

Друзі, знайомі Андрія П’ясецького пригадували, що ліс він любив з дитинства. Тож зрозуміло, чому при вступі до «Пласту» його вибір припав на курінь «Лісових чортів». Його старші брати — рідний Юрій і двоюрідний Петро — на той час уже були членами куреня. От Дусько (так називали Андрія вдома, це ж прізвисько закріпилось за ним і в курені), хоч і не вирізнявся фізичною силою і був близькозорим, проте не уникав жодного таборового вилазу у Карпати.

Після закінчення гімназії П’ясецький, не вагаючись, вступає до Львівської політехніки на рільничо–лісовий факультет. Навчання хлопцю давалося легко. За наукою не забував і про «Пласт». 22 червня 1929 року відбувся збір куреня з нагоди посвячення прапора. П’ятдесят три старші пластуни співали гімн, слова якого написав Андрій:

Прапоре наш! Багато

впаде в бою,

Багато згине в тюрмах,

засланнях,

Та всім їм перед смертю

їх страшною

З’явися ти в останніх

ясних снах.

Готові до самопожертви за волю народу, юнаки були свідомі того, які випробування їх чекають... Уже через рік буде вбитий під час бойової акції Української військової організації її член Гриць Пісоцький. Це дасть привід польській владі розпустити чи, як тоді казали, розв’язати «Пласт». До Берези Картузької потрапить поет, член екзекутиви ОУН — Богдан Кравців. Виїхавши з батьками на Велику Україну, Тарас Крушельницький буде розстріляний у Києві в 1934 році. 1944 року в янівських лісах як воїн УПА загине двоюрідний брат Андрія — доктор права Роман Мармаш, а близький товариш — архітектор Ігор Старосольський — помре рано, виснажений ув’язненнями у радянських концтаборах. 1950 року впаде в нерівному бою з енкаведистами головний командир УПА Роман Шухевич... Розкидає лиха доля «лісовиків» по світу, і лише двом із них — інженеру Юліану Воробкевичу та професору медицини Степану Коржинському — пощастить, доживши до сивин, дочекатись відродження «Пласту» у Львові...

У серпні 1929 року Андрій разом зі своїм куренем вирушив у подорож на Поділля. Поблизу Золотого Більча, оглядаючи цікаві з геологічного погляду печери, зустрів Олега Кандибу (Ольжича) — археолога, поета, який згодом загинув у фашистському концтаборі «Заксенхаузен». Залишившись у Золотому Більчі на кілька днів, допоміг йому проводити розкопки печерного поселення початку мідної доби.

Патріотизм і наука

Отримавши диплом інженера–лісівника, Андрій П’ясецький організував технічне лісове бюро «Сільва», що займалось веденням лісового господарства у приватних лісах. Новостворене бюро стало однією з ланок у мережі господарських українських організацій, таких, як «Маслосоюз», «Сільський господар» тощо, які під гаслом «Свій до свого по своє» у сукупності становили альтернативу окупаційній економіці. Постійними замовниками «Сільви» були Греко–католицька консисторія, що володіла значними масивами лісів (тільки в Горганах їх площа сягала 75 тисяч гектарів), і Земельний банк гіпотетичний, теж на той час багатий лісовласник.

Надто бентежило Андрія жахливе колоніальне розграбування карпатських лісів. Довжелезні потяги, вантажені першокласною деревиною, нестримно мчали на захід. Хто знав, що через десятки літ уже інші — червонозоряні сокири — ще завзятіше рубатимуть ліси Українських Карпат. П’ясецький добре тямив, що тотальне знеліснення Карпатських гір, ким би воно і заради якої мети не здійснювалося, раніше чи пізніше призведе до небаченої катастрофи: частішатимуть і суворішатимуть повені, зсуви. До того ж Карпати — то легені Європи. Зважаючи на це, у 1934 році під егідою фізіографічної комісії Науково–технічної школи П’ясецький заснував у Горганах, на території, що належала греко–католицькій церкві, кедровий заповідник. Тодішній митрополит УГКЦ Андрей Шептицький із розумінням ставився до ініціатив молодого лісівника, всіляко йому сприяючи і допомагаючи.

Після того як розпочалась польсько–німецька війна, П’ясецький, не зволікаючи, організовує на базі колишньої Дирекції державних лісів Лісосировинний трест, звільняє старі скорумповані кадри, ставлячи на їх місце людей чесних, патріотично свідомих.

Також активно Андрій Львович бере участь у роботі підпільного «Пласту». Оскільки 1930 року польська влада офіційно заборонила цю молодіжну організацію, А. П’ясецький із братом Юрієм винаймав квартиру, куди часто сходились скаути–побратими. Дружиною Андрія теж стала пластунка, донька відомого українського адвоката Марія Федусевич.

Прагнучи серйозно займатися науковою справою, Андрій П’ясецький у 1940 році йде працювати у Політехнічний інститут. Незабаром отримує звання доцента кафедри лісової ботаніки і розпочинає дослідження лісової типології, проблеми якої для умов Західної України були зовсім не розроблені. Його увагу привертає неповторна природа Розточчя. Тут, на головному Європейському вододілі, відбувається нашарування різних природно–кліматичних зон; бере початок багато річок, є високодебетні джерела. А місцеві лісостани мають ознаки пралісів, трапляються валуни та морени — сліди великого зледеніння. Андрій П’ясецький організовує в Янові Лісову науково–дослідну станцію, закладає на Розточчі пробні площі. У цьому унікальному місці молодий лісівник починає закладати типологічний профіль.

У 1940 році П’ясецький їде у наукове відрядження до Києва, щоб особисто познайомитися з видатним ученим–лісівником, фундатором української типологічної школи Петром Погребняком, котрий залісив Олешківську піщану пустелю на Херсонщині. Інтенсивна наукова діяльність Андрія П’ясецького в останні роки життя була різнобічною. Він видає розвідки, впроваджує передові підходи до класифікації лісів у навчальну практику, захищає кандидатську дисертацію на тему «Карпатський кедр, його охорона і кедрові заповідники».

На чатах природи

У червні 1941 року П’ясецького несподівано заарештували. НКВС запроторила його у львівські Бригідки, в’язницю, яку більшовики перетворили на фабрику смерті для українських патріотів. Але того разу Андрієві вдалося врятуватися, його Голгофа була ще попереду. Незабаром, 30 червня, у Львові відбулися Українські національні збори, де проголосили відновлення Української самостійної держави на чолі з Ярославом Стецьком. Головував на зборах Юрій Полянський, професор геології, колишній сотник УГА, котрий у трагічному 1919 році, прикриваючи артилерійським вогнем із Високого Замку відступ січового стрілецтва, останнім зі своєю сотнею покидав Львів. Андрій П’ясецький віддавна товаришував із Полянським. Тому Андрій Львович погодився обійняти пост міністра лісів в уряді Ярослава Стецька. Зрештою, тестя П’ясецького, Юрія Федусевича, було призначено міністром справедливості.

Нацисти, як і слід було чекати, не визнали відновленої Української держави. Одна за одною накочуються репресії. 15 вересня 1941 року гестапівці заарештовують 300 членів ОУН, серед них Я. Стецька і С. Бандеру, розстрілюють 15 керівних діячів цієї організації. У директиві оперативної команди Ц/5 поліції безпеки та СД за № 12/41 від 25 листопада 1941р. із грифом «Таємно, дер­жавної ваги», надруковано: «Всі активісти бандерівського руху повинні бути негайно заарештовані і після допиту без шуму ліквідовані під виглядом грабіжників».

У скрутних умовах чергової окупації А. П’ясецький організовує Український лісовий науково–дослідний інститут, згуртовуючи довкола себе талановитих науковців. Сам же не полишає праці на Янівській дослідній станції. Після призначення надлісничим Янівського лісництва, площа якого становила 14 тисяч гектарів, П’ясецький, уже вкотре, виявив тверду громадянську позицію. За наказом керівника лісів форстмайстра Ганса Барта, який прибув із Кракова, це дослідне лісництво було перетворене на звичайне надлісництво. Плани вирубок у другому півріччі 1941 році доведено до 24 тисяч кубометрів — для цього треба знищити увесь цінний ліс! Андрій їде до Кракова, де у Головному управлінні лісів працював професор Мантель, визначний учений, аргументовано доводить йому, що знищення лісів на теренах головного Європейського вододілу загрожує екологічною катастрофою. Мантель домагається того, що янівські ліси визнаються науковим об’єктом, підпорядкованим лише йому.

Одначе такого зухвалого невиконання директив нацистської влади ніхто вченому–лісівнику пробачити не міг — Барт доносить у гестапо, що П’ясецький не виконує його наказів. 8 січня 1942 року в Страдчі Андрія заарештовують. Ув’язнений у тюрмі на вулиці Лонського, Андрій Львович добровільно зголошується працювати санітаром, допомагаючи хворим на тиф в’язням. Сам переносить цю тяжку недугу. І ось — смертний вирок. 25 листопада 1942 року його розстріляли. Українська земля втратила ще одного вірного сина–патріота, мужнього вартівника лісу, котрий до останнього подиху не поступився загальнолюдською мораллю.

Мирон ГОРОШКО, Володимир ДУДОК, Національний лісотехнічний університет України
Україна молода, Номер 156 за 27.08.2009