Зустріч зі знаною письменницею і журналісткою Галиною Вдовиченко

19 квітня 2023 року у Національному лісотехнічному університеті України відбулася зустріч з письменницею, журналісткою, членкинею PEN Ukraine ГАЛИНОЮ ВДОВИЧЕНКО. 

 «Що пишуть письменники під час війни» - тематика розмови, яка відбувалася дуже емоційно. Зустріч була акцентована на висвітленні російсько-української війни у творчості пані Галини, трамватичні синдроми, друзів із окупованих територій, містельфів та дітей, які закрили небо від ворога «Хмарним пазлом». Обговорювали сюжет роману “Маріупольський процес” та реальні події, які спонукали до його написання. Згадували і про інших сучасних авторів, зокрема письменницький проєкт “Волонтери”. Під час діалогу зі студентами, аспірантами та науково-педагогічними працівниками авторка розповідала про свій творчий шлях та ділилася досвідом, адже відзначена у багатьох літературних преміях, зокрема отримала спеціальну відзнаку «Вибір видавців» у відомому конкурсі “Коронація слова”.
Модератор: Валентина Новосад, зав. відділом обслуговування і зберігання фондів Науково-технічної бібліотеки НЛТУ України.

ГАЛИНА ВДОВИЧЕНКО - письменниця та журналістка, яку критики називають автором оптимістичної прози, отримавши 2008 року за дебютний роман "Пів’яблука" спеціальну нагороду "Вибір видавців" конкурсу "Коронація слова", не полишає український літературний Олімп. ЇЇ твори для дорослих і дітей отримували перші премії та спеціальні відзнаки "Коронації слова" і входили до списків фіналістів літературної премії "Книга року BBС". Поштовхом для авторки стали події на сході України, коли, подолавши шоковий період творчого заціпеніння, 2015 року вона створила роман "Маріупольський процес" - переможець "Ґранд Коронації слова" у номінації "Ґранд романи".

В електронних фондах Науково-технічної бібліотеки є роман «Маріупольський процес», режим доступу: https://drive.google.com/file/d/1KNJL_1FO4OskzEFVZoWA01FeyPjM2gSP/view .

Цей роман написаний на емоційному підйомі, авторка фактично фіксувала у художньому творі військові дії на Донбасі 2015 року, через історію кохання вояка Романа зі Львова і «сепаратистки» Ольги з околиці Донбасу, показала життя, думки, дії, вчинки людей.

Уривок з роману «Маріупольський процес»

«Любий мій, я з тобою зараз. Чуєш? Зліва, де серце.

Тут тепло, тут завжди тепло, навіть коли ти мерзнеш. Тут чути живі поштовхи твоєї гарячої крові. Наче кроки. Наче ти йдеш лунким коридором — тук, тук, тук, тук… Зупинився на мить. Знову — тук, тук, тук, тук… Йди, мій любий, роби своє, не зупиняйся. Я чекатиму. Звідси, від твого серця, пашить жаром на сотні кілометрів, ця енергія повертається до тебе зворотньою хвилею. Багато-багато разів підсилена. Ти відчуваєш це, правда? Бо цієї миті про тебе думають тисячі людей. А я живу з цими думками, лягаю з ними і прокидаюся з ними. Ти постійно у моїх думках, у моєму серці. Чуєш, любий?

Ти — вісь світу. Світ обертається навколо тебе, навколо того місця, де ти зараз є. Ти колись думав, що ти звичайний, ти часто був незадоволений собою, а виявилося, що ти атлант, який тримає небо на своїх плечах. Не усміхайся і не хитай головою — це так. Я знаю це краще за тебе. Не сперечайся зі мною. У цьому — не сперечайся. Бо ти мій герой, мій Мужчина, я щаслива, що ти є. Це щастя — знати, що ти є. Знати, що чоловічий дух — вічний, неупокорений, незламний — живе у тобі, у таких, як ти. Тому мені так затишно бути з тобою завжди — зліва, де серце.

Знаєш, про що мрію? Побачити тебе якнайшвидше. І щоб ти лежав у гарячій воді, у запашній піні, поклавши руки на краї ванни, заплющивши очі, і знав, що все нарешті закінчилося. І тоді б я зайшла до тебе і мила тебе як дитину — спину, живіт, ноги…

А зараз я цілую твої чорні руки, торкаюся пальцями твого потемнілого, обвітреного обличчя, твого присипаного порохом волосся і вдихаю запах просякнутої згарищем шкіри. Я нікуди не йду. Я залишаюся з тобою, мій любий.

Ангела світлого пошли йому, Господи! Почуй мене, збережи цього чоловіка! Поможи йому, Господи, на його праведному шляху!"

“Здивували мене студенти Львівського Лісотеху. Спеціальності – далекі від філології, а запитання – як від авторів-початківців, суто за фахом. Та ще й каскадом. “У мене до вас сім запитань…”. А викладачі, судячи з розмов, – активні читачі сучасної літератури. Мабуть, ці два враження виникли невипадково і поєдналися закономірно. Сподіваюсь, цього вечора у нас був взаємний обмін енергіями. Дякую бібліотеці Національного Лісотехнічного Університету та усім, з ким спілкувалася до, під час і після цієї зустрічі” – саме такий допис на своїй сторінці у соцмережі Фейсбук зробила Галина Вдовиченко.

Розмови про вій...

Розмови про вій...

Розмови про вій...

Розмови про вій...

Розмови про вій...

Розмови про вій...

Розмови про вій...

Розмови про вій...

Розмови про вій...

Розмови про вій...

Розмови про вій...

Розмови про вій...

Розмови про вій...

Розмови про вій...

Розмови про вій...

Розмови про вій...

Розмови про вій...

Авторка презентувала у фонди Науково-технічної бібліотеки НЛТУ України казки для дітей "Казки на листівках". 

«Одинадцять моїх, написаних у березні-квітні, плюс одна, яку написала десятирічна дівчинка Ярослава, донька дизайнерки казок на листівках Юлії Балаби», – коментує письменниця.

Ілюстрації до казок створила художниця з Маріуполя Анастасія Пономарьова, саме їй належить ідеї проєкту. Анастасія впевнена, що ці казки перш за все – для дітей-переселенців, для дітей, які змушені були покинути свій дім. На думку письменниці, ці казки для всіх дітей.

Щира подяка керівнику Центру професійного розвитку НЛТУ України, доценту кафедри публічного управління та адміністрування НЛТУ України АНДРІЮ ЛІПЕНЦЕВУ.