Ірина Вільде: голос бунтівливої модерної жінки

Хтозна, чому юна Дарина Макогон обрала собі літературне псевдо Ірина Вільде. Але такий вибір здається невипадковим – адже «Vilde» в перекладі з німецької означає «дика, бурхлива». Можливо, такою майбутня письменниця була ще з дитинства, а можливо – хотіла такою стати. Але одне можна стверджувати точно – цей псевдонім повністю відповідає характеру Дарини: дикою, нескореною, волелюбною, неприборканою – саме такою вона була в житті. Ніхто не міг примусити її робити щось проти волі, вона завжди спромогалася відстояти свою думку. Ірина Вільде не лише подарувала українській літературі роман «Сестри Річинські», що виявився знаковим для 1960-х років, а й стала «хрещеною мамою» багатьох сучасних українских письменників.

Вдача Ірини Вільде проявлялася у приватному житті: вона часто дивувала бизьких та знайомих своїми ексцентричним звичками чи витівками. У підвалі львівського будинку, де вона мешкала, письменниця дозволила своєму сину влаштувати хімічну лабораторію, де той ставив дивні досліди – добував, наприклад, ціаністий калій. І вся професура, що мешкала на горішніх поверхах, перебувала ніби на жерлі вулкану – постійно дихала не дуже  ароматними випарами і боялася злетіти в повітря.

Сама ж Вільде любила працювати, лежачи прямо на підлозі, серед творчого безладу, який завжди панував у кімнаті. До творчого безладу призводили іноді й посиденьки з друзями: збереглася кіноплівка, де письменниця зафіксована лежачою на підлозі, в оточенні вареників (поспішаючи почастувати гостей, вона перечепилася і впустила макітру). Вільде була жайворонком, прокидалася вранці, писала від руки і лише потім передруковувала написане на друкарській машинці. Письменниця дуже любила веселитися і ніколи не пропускала своєрідних змагань у співі сороміцьких коломийок на весіллях у друзів. Наважувалася змагатися з такими «асами», як Дмитро Павличко та Роман Іваничук. Із лукавим відблиском у очах примовляла, наприклад, таке: «Кохалася на загаті, кохалась на плоті, ще-м хотіла покохатись на колючім дроті!..» «Дика Вільде» любила проводити костюмовані маскаради, а влітку на дачі влаштовувала для друзів концертні вечори. Неодноразово господиня разом із поважними гостями переодягалися, вибирали з гарбуза насіння, вирізали отвори у вигляді очей, вставляли всередину свічки і ходили попід хатами, лякаючи людей. Славилася Ірина й своєю гостинністю. Хто тільки не зупинявся в її помешканні – одного разу до Львова на гастролі приїхав хор Григорія Верьовки і всім складом прийшов до неї в гості. Але, незважаючи на широку душу письменниці, готувати вона не вміла – чи, може, не любила. Втім, саме завдяки Ірині Вільде українські господині отримали широковідомі свого часу кулінарні книги Дарії Цвек. Письменниця була гімназійною подругою сестри Цвек і часто приходила до неї в гості. Саме там Ірина Вільде, скуштувавши кулінарні шедеври Дарії, запропонувала їй видати книжку.

Ірина Вільде стала «хрещеною мамою» не лише для Дарії Цвек, а й для цілої плеяди сучасних українських письменників: благословила на творчий шлях Романа Іваничука, Дмитра Павличка, Романа Лубківського та багатьох інших. Їй завжди були притаманні відкритість, критичність, вимогливісь до себе й оточення, відвертість і правда за будь-яких обставин.
Але, незважаючи на відкритість і відвертість, життя Ірини Вільде залишило більше запитань, ніж відповідей на них.

Найбільша таємниця – як людина, з-під пера котрої вийшли листи до Сталіна на захист української мови, численні звернення до органів радянської влади в обороні українських дисидентів, могла стати депутатом Верховної Ради УРСР, очолювати Львівську організацію Спілки письменників. Ірина Вільде не приховувала, що є письменницею націоналістичного спрямування і всюди, де тільки могла, пропагувала українську мову. Не сприймала радянську диктатуру. В її творах не згадувалися Ленін, партія, Сталін. Але водночас письменниця отримувала визначні державні нагороди і, зрештою, Шевченківську премію за роман «Сестри Річинські».

Тож лишається лише дивуватися, як жінці з такими сміливими, як на той час, поглядами вдалося навіть двічі виїжджати у складі делегації радянських письменників до США і раз до Японії.

На тлі цих масштабних загадок курйозною таємницею виглядає те, як ця елегантна жінка змогла помирити маршалів Конєва та Жукова, до яких усі боялися навіть підступити. Розповідають, що вони претендували на один будинок у Львові, через що й посварилися. У суперечці як арбітр зважилася виступити Ірина Вільде: внаслідок “мирних переговорів” будинок дістався Конєву, притому Жуков, попри свій надзвичайно жорсткий характер, уже не мав претензій до бойового товариша…

Можливо, саме завдяки твердому й непокірному характеру її поважали, завжди дослухалися до її думки.

Зрештою, недарма Ірину Вільде ЮНЕСКО внесла до числа знаменитих людей ХХ століття.

У приміщенні абонементу художньої літератури науково-технічної бібліотеки експонується тематична книжкова виставка "Ірина Вільде - видатна українська письменниця". На сайті розміщена віртуальна виставка "Vilde" (дика, бурхлива) письменниця. До 110 років від дня народження Ірини Вільде" (Режим доступу: http://library.nltu.edu.ua/index.php/resursy-biblioteky/virtualni-vystavky/traven-2017/vilde-dyka-burkhlyva-pysmennytsia-do-110-rokiv-vid-dnia-narodzhennia-iryny-vilde). Запрошуємо до перегляду.

Джерела: http://www.bbc.com/ukrainian/blogs-39809159?ocid=socialflow_facebook
http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/review/620/
Підготувала науково-технічна бібілотека