Народитися на Святвечір: "Це милість Божа, щастя. Але кому багато дається, з того багато і спитають"

Історія української культури ще донедавна нагадувала розбиту, викривлену ґрунтову дорогу, яка прямувала до грандіозної тріумфальної арки, вибудуваної на честь тільки світоглядно непомильних класиків, яких, на жаль, старанно «очищували» від суперечностей, від болісних роздумів і сумнівів. Як би нам хотілося, щоб усі великі постаті, які творили національну культуру, були б гідно оцінені нашою владою.

Наш обов’язок на сьогодні і на завтра не лише згадати імена тих, хто в цих немилосердно важких умовах пробирався до світла, підносив голос на захист української мови, літератури і культури, хто виборював право на легальні українські видання, друкуючи їх російським алфавітом, тому що звучали вони все ж таки рідною мовою.

10 важливих фактів із життя письменника

1. Василь Стус народився на Святвечір, 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині і був четвертою, наймолодшою дитиною у сім’ї. 1939 року батьки — Семен Дем’янович та Ірина Яківна — переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Батько завербувався на один із хімічних заводів, а ще через рік батьки забрали туди своїх дітей. Якось вже у таборі Василь Стус запитав у старого в’язня, глибоко віруючої людини: що означає народитися в такий день. У відповідь почув: «Це милість Божа, щастя. Але кому багато дається, з того багато і спитають».

2. Василю ще не виповнилося шести років, коли він відправився в школу. Батьки, що залишали сина вдома на господарстві, не відразу дізналися про це. З настанням холодів вчителька запитала у мами, чому Василько ходить на уроки босоніж. Мати заметушилася: «Яка школа? Він ще маленький». Але вчителька вмовила її відпускати сина на заняття: «Я його старшим ставлю в приклад. Кажу: «Стусік, вийди до дошки». Він тягнеться навшпиньках і пише…».

3. Василь Стус вступив на історико-філологічний факультет педагогічного інституту міста Сталіно. У групі він був наймолодшим. Стус самостійно вивчив латинь, добре знав німецьку мову. А відповідав завжди тільки українською. «Моя мова – мамина», – зізнавався він близьким друзям.

4. 4 вересня 1965 під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції.

5. Згодом у пояснювальній записці в аспірантурі Стус написав: «Я не мiг стерпiти. Я не мiг мовчати!» Тим не менше з аспірантури його виключили і Василь пішов працювати кочегаром. Роки тимчасових робіт стали чи найщасливішими роками його життя. Хоча з моменту виступу у кінотеатрі за ним й слідкували агенти КДБ, він часто їздив з друзями в подорожі, в ці роки він і знайшов свою кохану. Його обраницею стала Валентина Попелюх, з якою побралися 1965 року.

6. Вперше Василя Стуса заарештували 13 січня 1972 року і порушили кримінальну справу за «систематичне виготовлення і розповсюдження документів, що ганьблять радянський державний і суспільний лад». Тюремний термін письменник відбував у таборах Мордовії. Коли одного разу наглядачі конфіскували його зошит із віршами, товариші Стуса по табору вирішили врятувати те, що залишилося, вивчивши напам’ять чернетка рукопису.

7. Коли в камері кримінальник поранив Стуса заточкою, у поета відкрилася внутрішня кровотеча, він втратив свідомість. Медичну допомогу йому не надавали. І тільки після голодування, організованого на жіночій зоні Іриною Калинець та Надією Світличною, вмираючому прислали лікаря. У лікарні поетові видалили дві третини шлунка. Він жартував з цього приводу: «Мені вшили зеківський шлунок, він тільки баланду приймає».

8. По закінченню строку, Стуса 1977 вислали у селище Імені Матросова Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях. З ув’язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…».

9. У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього. В одному з листів, адресованому світовій громадськості (жовтень 1980), відомий російський вчений і правозахисник Андрій Сахаров розцінив вирок Стусові як ганьбу радянської репресивної системи.

10. Табірними наглядачами знищено збірку з приблизно 300 віршів Стуса. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. А 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що, читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними причина смерті — зупинка серця. Товариш Стуса, також колишній політв’язень, Василь Овсієнко поруч із цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком ймовірно, зумисне підлаштовану наглядачами.

За коротке життя поет, член Української Гельсінкської Групи, Стус залишив 6 томів творів, більшість з яких перекладено на англійську та надруковано на Заході. 

Матеріали (режим доступу): http://dyvys.info/2017/09/04/32-roky-bez-vasylya-stusa-desyat-faktiv-pro-pysmennyka/
http://dovidka.biz.ua/vasil-stus-tsikavi-fakti/
https://znaj.ua/society/den-pamyati-vasylya-stusa-najcikavishe-pro-poeta
https://sites.google.com/site/cikavopro/ukraienski-pismenniki/vasil-stus
Підготувала науково-технічна бібліотека