Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

Завершення Першої світової війни увінчалося створенням на руїнах імперій низки незалежних національних держав у Східній Європі. Серед поневолених народів, що піднялися тоді на боротьбу за самостійність були й українці, які теж зуміли створити Українську Народну Республіку та Західноукраїнську Народну Республіку, а згодом об’єдналися в єдину державу.

Проголошення незалежності IV Універсалом Центральної Ради стало логічним етапом розвитку Української революції.

Українська незалежність була проголошена в умовах російської більшовицької агресії. Бойові дії спонукали Центральну Раду відмежуватися від Росії. Під час засідання українського уряду 8 січня 1918 року Микита Шаповал заявив: “Раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід – проголошення незалежної України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній арені і приступити до організації нової фізичної сили”.

Питання “автономія чи самостійність” таким чином було вирішено. 22 січня 1918 року проголошено незалежність УНР. Цьому було присвячене закрите засідання Малої ради. Воно розпочалося 22 січня і закінчилося вночі 25 січня. На обговорення винесли три проекти: Михайла Грушевського, Володимира Винниченка та Микити Шаповала, але врешті виробили спільну редакцію, яка і увійшла в історію як доленосний IV Універсал Української Центральної Ради.

Михайло Грушевський публічно заявляв згодом, що проголошення незалежності було необхідним з двох причин.
Перша була зумовлена необхідністю завершення мирних переговорів із Центральними державами. Українська республіка мала рішуче відмежуватися від "комісарів" і "повести діло миру зовсім самостійно, як окрема, суверенна, незалежна держава".
Друга причина: допоки не було сказано останнє слово про незалежність України – становище дозволяло більшовикам виставляти боротьбу проти Києва як внутрішній конфлікт між партіями, а не як зовнішню агресію на молоду республіку.

Грушевський вважав, що ситуація вимагає зараз рішуче відділитися від зануреної у заколоти Росії. Незалежність на його думку – була необхідною умовою успішності українського проекту.

"… Весь той тяжкий і небезпечний шлях до повного тріумфу наших демократичних і соціальних завдань Українська Народна Республіка мусить пройти самостійно, як незалежна держава…" – писав голова революційного парламенту.

"У такій страшній боротьбі треба бути свобідним і незв’язаним! Се перша умова і велика необхідність – вимога самостійності, котрої тому мусять до останнього боронити всі, кому дорогі інтереси України і її трудового народу".

Грушевський попри притаманну розлогість стилю був у цій позиції найбільш чіткий: незалежність – тепер, решта питань – потім.

Але не всі думали саме так, вважаючи, що документ має містити не тільки декларацію державної незалежності, а й ціле бачення нової держави.  І тому до Центральної ради ввечері 9 (22) січня було подано цілих три проекти Четвертого Універсалу!

Три версії Четвертого Універсалу

Спочатку серед членів Центральної Ради виникла дискусія, чи проголошувати незалежність просто зараз, чи зачекати скликання Українських Установчих Зборів.

Відголоски цієї дискусії зазвучали з газетних шпальт. Сергій Єфремов, заступник Грушевського у Центральній Раді, постійний автор та співредактор "Нової Ради" вважав, що питання державної самостійності не на часі: Україна іще заслабка для цього кроку.

Вдень перед історичним засіданням революційного парламенту "Нова Рада" виходить із статтею Єфремова "Непотрібний туман": "Серед українських кругів поширилась дуже останнім часом думка про самостійність України, - не так про саму самостійність, як про публічне оповіщення її, про заманіфестування в формі певного акту".

Єфремов у тій статті спочатку взявся роз’яснити позицію своїх опонентів, позаяк на думку багатьох самостійність вже є фактом – чому б не оповістити про цей факт, не закріпити його?! Мовляв, це буде власне ім’я прикладене до речі. Мовляв, оголошення незалежності допоможе внутрішньому укріпленню державної влади, а ще більшу вагу цей акт матиме у міжнародній політиці.

Натомість сам Єфремов мав певні застереження, побоюючись, що "новий акт, якщо його буде видано, тільки ще раз стрясе без жадної потреби повітря, ще раз зіб’є порожню піну на поверху нашого життя, яка хутко розійдеться, не лишивши по собі ніякого твердого сліду". Він вважав, що питання незалежності – це питання, яке можна вирішити силою і тільки силою: "а сили словами, хоч би й якими гарними чи рішучими, не додаси" – слова завжди залишаються словами.

Але Грушевський знайшов потрібні, сильніші слова. Ввечері Грушевський переконав зібрання, що Центральна Рада представляє волю всіх верств українського народу і "всякое промедление смерти подобно" – революційний момент вимагає рішучого вчинку, який створив би ширшу перспективу для подальшої визвольної боротьби. 9 (22) січня розпочалося закрите засідання Малої Ради, на якому Михайло Грушевський, Володимир Винниченко та Микита Шаповал разом із Миколою Солтаном внесли три різні проекти Четвертого Універсалу.

Проект Грушевського був найкоротшим. Український народ – ішлося у цьому проекті – після втрати своєї державності протягом цілих віків виявляв незламну волю до національного визволення, і що тепер настав час нарешті здійснити великий ідеал, яким є цілковита незалежність України та її державна самостійність. "З огляду на це Центральна Рада, як представництво всіх верств українського народу, оголошує самостійність Української Народної республіки, а урядові доручає перевести організацію держави, яка має бути демократичною республікою," – так згадував зміст проекту Грушевського один із членів революційного парламенту Микола Ковалевський.

Два інші проекти представили Володимир Винниченко та Микита Шаповал разом із Миколою Солтаном.Обидва ці проекти дуже відрізнялися від запропонованого Грушевським. Окрім акту самостійності вони містили цілу картину перебудови української республіки. І проект Винниченка, і проект Шаповала-Солтана пропонували способи розв’язання таких питань, як спосіб розв’язання земельної справи та націоналізації певних ділянок промисловості. Винниченко гаряче боронив свій проект. Результатом став компроміс. Текст, який був запропонований Грушевським, був доповнений окремими положеннями інших двох проектів.

Микола Ковалевский стверджував у своїх спогадах, що запозичені з проектів Винниченка та Шаповала-Солтана соціально-економічні постулати набули у цій редакції лагіднішої форми, ніж у першотворі.

Спочатку дискусії навколо тексту точилися поміж українськими фракціями революційного парламенту: соціалістами-федералістами, одним з найбільш впливових представників яких був Сергій Єфремов, соціалістами-революціонерами (Голубович, Шаповал, Ковалевський, Грушевський) та представниками соціал-демократичної робітничої партії, лідером якої був прем’єр Володимир Винниченко. 

10 (23) січня  до дискусії долучилися решта "неукраїнських" фракцій: представники Бунда, представники польських і російських партій. Саме Бунд і меншовики рішуче виступили проти проголошення самостійності. 

Один із російських соціалістів (Коваленко згадує Рябцова) виступив із заявою, що проголошення державної самостійності України – це удар ножем у спину єдності пролетаріату цілої Росії, а тому це – акт реакції.

Натомість польський соціаліст Корсак без застережень висловився за прийняття Універсалу.  Інші фракції вносили свої правки, і деякі з них увійшли до остаточної версії тексту.    

Засідання розтягнулося на три дні – з вечора 9 січня до пізньої ночі 11. Проте усі ці дні Київ  не надто переймався майбутнім проголошенням незалежності – кияни були захоплені обговоренням іншої, шокуючої історії. Більшовики розігнали Установчі Збори і розстріляли демонстрації на захист демократії у Москві та Петрограді.

"Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу"

Вечірні і навіть нічні засідання тоді були звичайною справою. Закриті дискусії тривали у Малій Раді майже до самої півночі 11 (24) січня. Історія донесла точний час, коли розпочалося урочисте засідання  - 00 годин 20 хвилин  в ніч з 11(24) на 12 (25) січня 1918 року.Чутки про визначну історичну подію почали ширитися раніше, і навколо Будинку Центральної Ради на Володимирській вулиці зібрався великий натовп. Люди прагнули стати свідками історичного моменту.Багато публіки набилося на балкони сесійної зали та терпляче чекала початку.

По опівночі на сцену вийшов голова Центральної Ради Михайло Грушевський та Голова Генерального Секретаріату Володимир Винниченко.Зал вибухнув оплесками.

"Високі збори! – починає Грушевський – Українські Установі Збори, призначені Третім Універсалом не могли зібратись у призначений день 9 січня тому, що останніми днями виникли всякі заколоти.Тим часом обставини зложилися так, що відкладання Установчих Зборів не можна довше терпіти.Народ наш прагне миру.  І Українська Центральна Рада доложила усіх зусиль, щоб дати мир негайно.Але петроградське правительство, Совіт народних комісарів, оголошує нову "священну" війну, а з другого боку, це правительство насилає військо своє, червоногвардійців та більшовиків на Україну і веде з нами братовбивчу війну.Щоб дати нашому правительству змогу довести справу миру до кінця і захистити від усяких замахів на нашу країну, Українська Центральна Рада постановила не відкладати до Установчих Зборів ті справи.В цій цілі Українська Центральна Рада вже з 9 січня відбувала перманентне, безперервне засідання аж до цього часу і постановила проголосити Четвертий Універсал!

Запрошую високі збори вислухати Універсал!"

"Присутні, усі як один встають. – пише репортер "Нової Ради" - Настає урочиста напружена тиша. Професор Грушевський твердим, трохи схвильованим голосом, ясно вимовляючи кожне слово, голосно читає Четвертий Універсал.

Історична, незабутня хвилина… Коли він прочитав слова Універсалу: "Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу" - буря овацій потрясла стіни залу засідань. Крики "Слава самостійній Україні!" злились у загальний переможний гук раба, вирваного з кривавої неволі". Гарячий ентузіазм і захоплені вигуки було чутно, коли Грушевський зачитував ті місця, де ішлося, що влада тепер належатиме Українській Центральній Раді та її виконавчому органу, який матиме назву Ради народних міністрів. Аплодисменти переривали його, коли йшлося про встановлення миру і очищення  України від більшовиків.

Крики "Слава!" гриміли, коли Грушевський оголосив, що земля передаватиметься трудовому народу без викупу, на підставі закону "про скасування власності і соціалізацію землі".

Ліси, води і надра, "яко добро українського трудящого народу", переходять  в порядкування Української Народної Республіки.

"У самостійній Народній Республіці України не повинен терпіти ні один трудящій чоловік".

"За старого ладу торговці та ріжні посередники наживали на бідних пригноблених клясах величезні капітали. Однині Народня Українська Республіка бере в свої руки найважливіші галузі торговлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу".

Також встановлювався державний контроль за усіма експортними і імпортними операціями "щоб не було такої дорожнечі, яку терплять найбідніші кляси через спекулянтів".

Четвертий Універсал підтверджував усі демократичні свободи, що були проголошені у Третьому.

Усе це викликає збуджену реакцію зала.  Врешті, коли Грушевський вимовив останні слова Універсалу, що закликали всіх громадян самостійної України непохитно стояти на сторожі здобутків волі та прав, усіма силами боронити свою волю від ворогів, зал вибухає співом національного гімну: "Ще не вмерла Україна!"

Універсал ставлять на поіменне голосування. "За" голосують усі українські фракції. "Відповіді "за", що дружно слідують одна за іншою, навіть створюють ілюзію майбутнього визнання Універсалу одностайно, - пише той самий репортер. – Це враження порушується, щойно черга голосування доходить до представників національних меншостей.

"Член Ради Чижевський? – чітко викрикує секретар Ради п. Єреміїв.

"Проти!" - відповідає п. Чижевський, який першим порушує гармонію  українських голосів".

Тут трапляється несподіванка: першому голосу "проти" починають аплодувати на хорах. Аплодисменти спричиняють  обуренні вигуки і свист решти.

"Меншості" проголосували у такий спосіб: "меншовики" і представники "Бунда"  - очікувано "проти". Соціал-революціонери, Об’єднана єврейська соціалістична робоча партія, "Поалєй-Ціон" та польський Централ – утримались від голосування. Польська партія соціалістів – "за". Сіоністи на засіданні були відсутні.

У голосуванні брали участь 49 членів Малої Ради, з них – 39 – "за", 4 – "проти", 6 – утрималось.

Грушевський оголошує: "Універсал про самостійність Української Народної республіки прийнятий!" Зал вдруге вибухає криками "Слава!" та співом національного гімну.

22 січня 1918 року Україна прийняла рішення оголосити про свою державну незалежність. Через рік саме цей день батьки-засновники оберуть, щоб проголосити Акт Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки.

Матеріали (Режим доступу):
Зінченко О. Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти [Електронний ресурс] // Історична правда. сайт - Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2015/01/26/146960/. - Назва з екрану 
Матеріал підготовлений Українським інститутом національної пам’яті в рамках проекту популяризації "Історія: (Не)засвоєні уроки"
http://www.memory.gov.ua/news/100-rokiv-progoloshennya-nezalezhnosti-ukrainskoi-narodnoi-respubliki
http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/01/22/69636/
http://www.istpravda.com.ua/columns/2018/01/5/151837/
http://www.territoryterror.org.ua/uk/resources/calendar/details/?newsid=272
Підготувала науково-технічна бібліотека

Матеріал підготовлено 15.01.2018р.