Здобутки та прорахунки Павла Скоропадського крізь призму століть

Яким саме був історичний гетьман Скоропадський? Чому режим гетьмана, попри всі його зусилля, протримався так недовго? Які конкретні реформи вдалося реалізувати Павлу Скоропадському? В цьому намагалися розібратися учасники круглого столу: «Здобутки та прорахунки Павла Скоропадського крізь призму століття», який було організовано кафедрою історії України, політології та права і читальним залом соціально-економічної літератури науково-технічної бібліотеки НЛТУ України.

Відповіді на ці та багато інших питань можна було знайти у доповідях, які підготувати студенти ННІ ДТД (групи ДС-21 і ДТ-11) а саме:

• «Цікаві факти із біографії Павла Скоропадського» – Степанишин Роксолана;
• «Освітня реформа гетьмана Скоропадського» – Олійник Роксолана;
• «Гетьман Скоропадський – головнокомандувач війська Української держави» – Пеньковий Володимир;
• «Антиселянська реформа гетьмана» – Мандзюк Андрій;
• «Дипломатія в часи гетьманської держави» – Крітович Тарас;
• «Прорахунки Павла Скорпадського» – Селін Олег.

Досягненнями діяльності Гетьманату П. Скоропадського були:

• 1. Відновлення права приватної власності та вільного підприємництва.
• 2. Налагодження діючого адміністративного апарату, набуття досвіду організації державної служби. Реформування вищих органів судової влади в особі Державного Сенату. Створення нових органів охорони правопорядку - Державної варти, що поєднувала поліцейські і жандармські функції.
• 3. Жорстке державне регулювання промисловості, транспорту, торгівлі і зв'язку в умовах гострої економічної кризи, боротьба з анархією на місцях та дезорганізацією виробництва.
• 4. Налагодження нормального грошового обігу, вдосконалення грошової системи (українська валюта була забезпечена природними багатствами і головним чином цукром); сформування державного бюджету, відкриття українських банків, акціонерних товариств і бірж тощо.
• 5. Організація чіткої кордонної і митної служби.
• 6. Намагання утвердити міцний середній клас селян-власників як соціальну опору гетьманату.
• 7. Прийнято закон про загальний військовий обов'язок та розроблено план організації армії, яка мала нараховувати понад 300 тис. чол. (8 армійських корпусів). Створення центрів підготовки кадрів для армії (Військова Академія, 4 кадетські школи: 2 військових школи старшин для піхоти та по одній для кінноти, артилерії і технічної служби). Розпочато розбудову українського морського флоту. Сформовано гвардійську сердюцьку дивізію (національну гвардію) з юнаків із заможних хліборобських родин Полтавщини як зразкові військові частини. Практичні кроки з відновлення козацьких традицій, формування українського вільного козацтва, яке мало бути свого роду військовим резервом.
• 8. Визнання де-юре і де-факто суверенітету Української держави з боку майже двох десятків країн. Підписання прелемінарного (попереднього) мирного договору з Росією, за яким радянська Росія офіційно визнала Українську державу. Встановлювалась демаркаційна лінія, розвивались торговельні відносини. Ведення переговорів з Кримом, який мав стати автономною частиною України, та Румунією стосовно Бесарабії. Створення досить широкої мережі посольств Української держави, генеральних консульств, консульств та консульских агентств в більш ніж 20 країнах світу.
• 9. Подальші кроки щодо українізації народної освіти і підвищення авторитету державної української мови (відкрито курси українознавства для вчителів, створено українські початкові школи, відкрито 50 нових українських державних середніх шкіл, 150 українських гімназій (не замість російських, а поруч з ними), широка програма видань підручників та інших книг українською мовою). Піклування про розвиток науки, заснування Української Академії наук та українських наукових видань. Значне розширення мережі національної вищої школи: відкрито Київський державний український університет, Одеський політехнічний, Київський архітектурний, Київський клінічний, Київський вищий технічний, Одеський сільськогосподарський інститути тощо.
• 10. Надання імпульсу театральному життю України, створено Державний народний театр, Державний драмтеатр, Молодіжний драмтеатр, Залізничний театр, Херсонський український драмтеатр, Драматичну консерваторію, Державну драматичну школу, режисерсько-інструкторські курси. Суттєвий внесок у розвиток національної музичної культури, створено Музично-драматичний інститут ім. М. В. Лисенка, першу народну оперу в м. Харкові, Першу дитячу оперу, Перший український національний хор, Державний симфонічний оркестр ім. М. В. Лисенка, Державну капелу бандуристів, Київське концертне бюро та ін. Засновано нові бібліотечні та музейні заклади - Національну бібліотеку, Черкаський краєзнавчий музей, музей церковноісторичної та археологічної громади.
• 11. Підвищено авторитет Православної Церкви, надання їй статусу Екзархату і автономії у складі РПУ; покладено початок Українській Автокефальній Православній Церкві.

Прорахунки Гетьманату

Крім досягнень, за гетьманування П.Скоропадського було допущено чимало прорахунків, які виявилися фатальними. Чи не найбільше компрометувала його залежність від Німеччини, окупаційні війська якої безсоромно грабували Україну. Багато свідомих українців небезпідставно звинувачували П.Скоропадського та його уряд у проросійській політиці, у покровительстві російським шовіністам. Під захист німецько-австрійських військ і Гетьманату до Києва переїхали правління кількох колишніх петроградських і московських банків, багато великих промисловців, землевласників, фінансистів, колишніх царських міністрів, генералів. Тут, зокрема, знайшли притулок білогвардійські лідери Пурішкевич, Рябушинський, Шульгин, Мілюков.В Україні виникла мережа загальноросійських шовіністичних організацій «Монархічний блок», «Союз відродження Россії», «Союз російського народу», «Національний центр» та інші. Їх об’єднувала ненависть до української державності, до «сепаратизму». На території гетьманської держави відкрито формувалася білогвардійська так звана Південна армія на чолі з генералом Семеновим. Головне бюро вербування до цієї армії базувалося в Києві, опорні пункти діяли в Одесі, Харкові, Житомирі, Рівному, Кам'янці-Подільському.
Гетьман був тісно зв'язаний із заможними верствами українства, які спонукали його до ліквідації соціальних завоювань трударів. Він і німецька військова адміністрація практично почали війну проти українського трудового народу. Дуже шкідливою для української справи була політика в провінції, на селі. Місцеві старости і карателі, чинячи насильства над населенням нібито від імені влади, дискредитували українську державність.
З відновленням права приватної власності на землю в села в супроводі каральних загонів почали повертатися поміщики. Вони накладали на трудове селянство великі контрибуції. Один із великих землевласників з Ямпільського повіту на Поділлі хвалився, що. він стягнув із селян 250 тис. крб., тоді як усе його майно коштувало менш як 150 тис. крб. Не легше було й робітникам, більшість організацій яких нова влада розпустила. Безробіття, погіршення продовольчого постачання боляче вдарили по населенню міст.

Причини падіння гетьманату П. Скоропадського

• - Поразка Німеччини в Першій світовій війні, що позбавило гетьманську державу опори та гаранта стабільності.
• - Залежність української держави від австро-німецьких збройних формувань.
• - Відсутність дієздатної регулярної української армії,
• - Відновлення старих порядків, що призвело до наростання со­ціальної напруги.
• - Вузька соціальна база (буржуазія, поміщики, заможні селяни).
• - Виникнення опозиції гетьманській владі.
• - Спроба знайти опору серед білогвардійців (грамота Л. Скоропад­ського про відмову від української державності та вступ до все­російської федерації народів від 14 листопада 1918 р.).

Про Крим
Кримське питання досить гостро стояло для Павла Скоропадського, адже, за умовами Брестського миру, півострів не відходив до України.
Але, як вказував гетьман, без Криму існування української держави може бути під сумнівом.
"Маючи Крим, який, очевидно, був би для України ворожим, адже усвідомлював би, що для України без торгівлі він несе вічну загрозу, цей край (Південь України) був би приречений на повільний занепад. Адже його порти Одеса та Маріуполь перебували б під безпосередніми ударами з боку Криму", - передбачав гетьман.
Схожі проблеми виникли після анексії Криму Росією через майже сто років.
При цьому гетьман нарікав, що хоч статус Криму був незрозумілим, саме Україна витрачала великі суми коштів на утримання інфраструктури півострова - обслуговування залізниць, телеграфу, а також кінських депо.
Українська Держава проводила у Криму певну агітацію, проте у 1918 році у відносинах між урядами у Києві та в Криму виникла криза.
"В один день до мене зайшов голова уряду Лизогуб і заявив, що вони отримали телеграму від генерала Сулькевича, який оголосив себе керівником уряду Криму. Той у зухвалій формі повідомляв, що української мови не розуміє і наполягає, щоб у майбутньому до його уряду звертались російською мовою", - згадує гетьман.
Павло Скоропадський вказує, що всі офіційні стосунки з німцями, австрійцями та іншими державами відбувались українською мовою, а відповіді були на їхніх мовах.
"В Україні офіційною мовою була українська, і не генералу Сулькевичу було змінювати запроваджений порядок", - вказує Скоропадський.
Конфронтація уряду в Києві з Кримом дійшла до того, що Гетьманат припинив відносини з урядом Криму та заблокував економічну співпрацю. І у такий спосіб, фактично, запровадив своєрідну економічну блокаду.
Яку потім таки зняли після поступок керівництва Криму.
"Україна не може жити, не володіючи Кримом, це буде як тіло без ніг. Крим має належати Україні. На яких умовах, це неважливо, чи буде це повне злиття, або ж широка автономія, якщо захочуть самі кримці", - наполягав Павло Скоропадський.
З тодішнім розвитком інфраструктури гетьман був впевнений, що "в економічному плані Крим фактично не може існувати без нас".

Висновки 
Чому нині в складний період становлення української державності особливий інтерес викликає гетьманство Павла Скоропадського? 
Його досвід керування країною цінний тому, що він по-перше глибоко пов'язаний з історичною традицією. Адже обрання Павла Скоропадського на з’їзді хліборобів гетьманом держави засвідчило життєвість історико-політичних традицій України. До влади в країні прийшов нащадок старовинного козацького роду – Павло Скоропадський. 
По-друге, безуспішне намагання гетьмана та керівників уряду створити дієздатний і коаліційний Кабінет Міністрів має змогу провести аналогію. Бо, у 1918 році, як і в наш час «трагічна відсутність єдності національно-демократичних сил, істинного патріотизму чи свідомості не дає змогу поставити державні інтереси вище партійних, групових, заважає успішному подоланню труднощів у розбудові незалежної української держави». 
По-третє, заслуговує уваги сучасників і досвід пошуку в період гетьманату соціальної опори влади, якою тоді називали власника. 
По-четверте, не менш повчальною була культурно-національна політика Павла Скоропадського, яка завжди вимагала розуму і особливого таланту, толерантності до всіх інших народів, що населяють Україну. 
По-п’яте, гетьман залишив корисний досвід в галузі зовнішньої політики. Він справедливо вимагав врівноваженої не тільки внутрішньої, але й зовнішньої політики, як по відношенню до Росії, так і до інших країн. Це потрібно враховувати й зараз при вирішенні проблем як українсько-російських відносин, так і внутрішньої політики, зокрема розв’язання національного питання.

Павло Скоропадський був умілим військовим командиром та адміністратором, але він ніколи не обіймав цивільних адміністративних чи державних посад, тим більше – не набув досвіду керування цілою державою. Успіх тут міг бути за наявності добрих порадників, помічників. Але в той час не вистачало справжніх політичних діячів, які б могли осягнути поточні проблеми та діяти в умовах того революційного часу. Ті, хто на словах виступав за українську державність, відмовлявся від співпраці з гетьманом. Більше того, бойкотували всі його звернення, вважали його перевертнем, не українцем, підозрюючи повсякчас у намаганнях ліквідувати українську незалежність.

Для сучасних істориків, політиків, керівників держави досить цінний період українського державотворення поч. ХХ ст. Так, видатний історик Станіслав Кульчицький зазначає, що “перешкоди на шляху утвердження України як незалежної і сильної держави багато в чому такі самі, як і в часи Павла Скоропадського: нездатність української політичної еліти знайти спільну мову, її невміння або небажання полегшити життя народу реформами”.

Джерело (Режим доступу): https://history.vn.ua/book/dovidnik/180.html
https://studopedia.ru/19_420994_rozkriyte-zdobutki-i-prorahunki-u-polititsi-uryadu-p-skoropadskogo.html
http://um.co.ua/6/6-11/6-115536.html 
http://www.istpravda.com.ua/digest/2015/09/28/148562/view_print/
http://tsikave.ostriv.in.ua/publication/code-4FA6572CCA95D/list-1709F679F27
http://texty.org.ua/pg/article/Oximets/read/72819/Spogady_Skoropadskogo_utopija_poradku_posered_revolucijnogo_mora?a_srt=&a_offset=0
https://eukraina.com/publ/society_politics/13-1-0-130
http://nltu.edu.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=2073:2----q-------q&catid=91:2009-12-10-10-49-15&Itemid=245
http://nltu.edu.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=2079:-l-r&catid=13:2009-12-10-10-49-15&Itemid=244
https://www.bbc.com/ukrainian/features-42343877
Підготувала науково-технічна бібліотека

Матеріал підготовлено 8.05.2018р.