#радіодиктант. Захалявна книжечка учасника

Захалявна книжечка учасника радіодиктанту. Частина перша.
Що таке #радіодиктант.

1. Така штука, коли типу усі сідають за парти (ну, чи за столи там), а по радіо диктують текст. І всі його пишуть. А тоді можна вислать на перевірку. Но можна і не висилать.
2. Солов'їна й калинова, українська мова корінням своїм сягає глибини тисячоліть. І в День української писемності та мови кожен отримує унікальний шанс продемонструвати глибину знань рідного слова. Радіодиктант - це єднання нації навколо мови. Оприявлення споконвічного генетичного мовного коду, який перетворює юрбу на народ.
3. Радіодиктант - кльовий спосіб швидко хайпонуть. Написав, заселфівся - і в тренді. Ну, ще можна когось похейтерить за помилки. А шо?
4. Радіодиктант - спецпроект до Дня української писемності та мови, який цього року відбудеться вже увісімнадцяте. Мета - популяризація української мови.
Цільова аудиторія - усі, хто вивчає українську мову і/або вважає її рідною. 
Участь не передбачає вікових, гендерних, національних чи інших обмежень.
5. Радіодиктант - класний мовний флешмоб. Мовне свято, настрій якого залежить від кожного учасника. А кількість учасників залежить від кожного з нас. Бо написати справді може кожен. Навіть, якщо поки що вивчив лише український алфавіт. Адже це не перевірка знань. А можливість приєднатися до величезної спільноти небайдужих, які люблять мову і вірять в силу слова.
Уже вісімнадцять років поспіль різні люди вкладають різні смисли у слово #радіодиктант. Ваше визначення?

2. Радіодиктант не є перевіркою грамотності. Ні своєї, ні чужої. Тому не варто на його статистиці будувати алгоритми з розрахунку грамотності нації. Чи ставити оцінки в шкільний журнал. Хоча б тому, що радіодиктант створений для єднання, а не для залякування орфографією і пунктуацією.

3. Радіодиктант не є причиною для плачів і голосінь про долю нації та її мови. Так, радіодиктант - чудовий привід ще раз згадати про Валуєвський циркуляр, Емський указ і навіть про той прикрий факт, що громадський законопроект про державну мову 5670-д ще й досі розглянутий лише у першому читанні, а Україна як-не-як вже третє десятиліття незалежна, і якось зовсім невдобно жити із Законом про мову в Український РСР ще 1989 року народження. 
Радіодиктант - це не просто привід згадати це все, але ще й нагадати про це все тому, хто робить вигляд, що забув. Або що нічого не відбувалося й не відбувається. 
Привід згадати, але не голосити. Не причитати. Не рвати на грудях з горя вишиванку. Не спалювати привселюдно ще радянський одинадцятитомний тлумачний словник (бо український двадцятитомний, оновлений, так поки що й не вийшов), щоб притрусити його попелом невтішну свою голову. 
Радіодиктант - це привід щось змінити у собі. У своєму ставленні до мови. 
Це такий маленький і дуже простий вчинок. Сісти і написати разом із усіма коротенький текст. Незалежно від того, як добре знаєш мову. І не для того, щоб тебе оцінили.
Написати для себе передовсім. І вже потім - в ім'я єднання нації. Хоча друге - теж вкрай важливе.

4. Радіодиктант - це не день мовного офіціозу і пафосних промов. Це - дуже особисте й навіть особистісне мовне свято. Для кожного, хто вірить у силу слова. І в те, що українська мова не просто звучить красиво. А звучить голосно. Переконливо. І на весь світ.

Захалявна книжечка учасника радіодиктанту. Частина четверта

Чого не треба робити під час #радіодиктант

1. Писати нерозбірливо. Ми розуміємо, що почерк почеркові не товариш, а каліграфію давно скасували як клас. І що навіть вроджені умільці виводити літери красиво давно пожертвували своїм талантом в ім'я клавіатурної швидкості. Але радіодиктант не лише пишеться від руки. Написане вами потім доведеться комусь читати. Рвати очі над нерозбірливими рядками. Ходити й допитуватися у всіх: "Як думаєш, тут оце кома чи таки хвостик від літери д?" 
Ви можете писати не каліграфічно, але, будь ласка, робіть це розбірливо.

2. Надсилати неякісні фото радіодиктантів. Ми розуміємо, що не у всіх є можливість якісно сфотогрфувати. Але якщо такої можливості у вас нема, то скористайтеся для надсилання звичайною, а не електронною поштою. А фото залиште собі на згадку. Бо ми справді не зможемо перевірити текст, на якому нічого (окрім загадкових тіней від фотоспалаху) не видно.

3. Хвилюватися. Що не встигнете, що наробите помилок, що не напишете бездоганно, що буде багато виправлень, і що все піде не туди й буде не так. Радіодиктант - це флешмоб. Ніхто насправді не сваритиме вас за те, що не всі коми на місці, що погубилися двокрапки і зникли безвісти тире. Звісно, писати грамотно - важливо й потрібно. Але радіодиктант - це не привід хвилюватися й панікувати. Оцінку собі ставите лише ви. І крапка. Можете знак оклику поставити, якщо вам так простіше.

4. Списувати. У сусіда. Чи у словниках. Ми ніяк не зможемо перевірити, чи ви писали самі, чи вам хтось допомагав. Радіодиктант - це ще й почасти конкурс довіри. Ми віримо в чесність наших учасників. Ось уже вісімнадцять років віримо. І наша довіра виправдовується тисячами небездоганних, але при тому щирих і чесних робіт.
Хоча це анітрохи не означає, що ті, хто написав бездоганно, писали нечесно!

5. Не вірити у себе. У те, що у вас вийде. Що ви зможете. 
Магія радіодиктанту у тому, що він - для кожного і для всіх. Це як співати щиро й хором Гімн. Звісно, хтось потраплятиме в ноти, а хтось ні. Утім, це той випадок, коли музичний слух не може бути мірилом любові до країни. Але чим більший хор, тим величніше й потужніше звучить гімн. 
Так із радіодиктантом. Пропущений апостроф - це не про любов до мови, а про те, що треба буде якось пізніше ще раз повторити правило.
Тому - пишіть. Бо чим більше нас, тим сильніша наша мова.

це вже зовсім скоро.