"Наша воля, наша слава не вмре, не загине!" Сьогодні день пам’яті Романа Шухевича

«Роман Шухевич-Чупринка - найбільший воїн сучасної української історії, що всі свої сили, все своє знання, все своє життя віддав на службу своєму народові, що цілого себе віддав українській визвольній спpaві. І загинув як головний командир першої лінії всеукраїнського бойового фронту.»
«Тарас,Чупринка», «Тур», «Роман Лозовський», «Чернець», «Туча», «Степан», «Щука», «Дзвін» - усі ці псевдо належать одній особі, генерал-хорунжому УПА, Головному командирові Української Повстанчої Армії, Голові Генерального секретаріату Української Головної Визвольної Ради та Голові Проводу ОУН Романові Шухевичу - людині, яка була чи не найвизначнішою постаттю збройної боротьби українського народу в часи Другої світової війни і після неї.

Прикметою характеру «Тараса Чупринки» було те, що він був вимогливим до виконання обов'язків, але розважливим і уважним до вартості людини, тому легковажно не наражав підлеглих людей на втрати. Знаючи, наприклад, що для контакту з його родиною не можна використовувати наявні підпільні зв'язки, треба послуговуватися тільки іншими, доволі ризикованими шляхами, - він не доручав, а просив втримувати контакт.

«Тарас Чупринка» жив в особливо важких обставинах. Ні за ким більшовики не шукали так, як за ним. Коли вони дізналися, що він часто перебував у певному комплексі лісів масиві, то оточили цілий комплекс, руками розгортали листя і дво¬метровими дротами шукали за криївкою, у якій він міг переховуватись.

Навіть коли Р. Шухевич вже був досить хворим та знищеним, він все одоно до останнього дня свого життя залишався оптимістичним і незламним. Свою велику енергію він використовував також на те, щоб вивчати чужі мови. Сам добре вивчив англійську мову - слухав передачі «Бі-Бі-Сі» і того ж вимагав від своїх військових. Вважав, що постійна праця над собою у вільних від обов'язків хвилинах допоможе навіть у найжорстокіших умовах залишитись в духовій рівновазі.

Роман Шухевич був дуже скромною людиною. Тому він довго не хотів прийняти рангу генерала, мотивуючи це тим, що немає для цього відповідного формального вишколу. З його скромності випливало також те, що не любив назви «герой», - зокрема, коли це стосувалося його особи. Одного разу він дуже різко зреагував на таку оцінку і заявив, що якщо говорити про геройство, то на це заслуговують лишень наші селяни. «Ми, ті, що добровільно рішилися бути учасниками визвольної боротьби, маємо зброю і можемо дорого продати своє життя. Зате селяни безборонні, вони залишаються по своїх хатах зі своїми дітьми готові взяти на себе всі удари, але незважаючи нате - вони беззастережно підтримують нас і дають нам потрібну поміч. Без них наша боротьба була б неможлива».

Провідник генерал-хорунжий Роман Шухевич володів даром притягати до себе людей наче магнітом, зовсім не керуючись таким наміром, не докладаючи зусиль до цього. Гадаю, в УПА було чимало командирів, до яких підлеглі ставилися з пошаною і любов'ю (видно це з багатьох спогадів, різних публікацій), але у ставленні оточення до провідника Шухевича було щось особливе. Друзі, які разом з ним відбували термін, розповідали, що навіть польські злодії із засуджених, які в тюрмі працювали в обслузі, ставилися до молодого Шухевича прихильно і ладні були виконувати різні послуги з ризиком для себе. Це сприяло широким контактам з друзями з інших камер.

Провідник ніколи не погоджувався на кращі умови життя в підпіллі: харчувався, спав, одягався, як і всі інші. Не носив жодних відзнак, але сам і його оточення завжди дбали про чистоту і охайність, наскільки це було доступним (у бою, очевидно, не про це думалося). Тонко відчував і сприймав гумор, любив пожар¬тувати і поспівати. Був музикальний, мав абсолютний слух і приємний тембр голосу. Здебільшого, вільний час (якщо взагалі його можна назвати вільним) проводив за читанням, роздумами, серйозними розмовами. Навіть коли мовчав, думка його працювала і вигляд був зосереджений. Мабуть, для відпруження читав художню літературу, цікавився російською класикою. Регулярно провідник прослуховував новини по радіо різними мовами — найчастіше англійською, яку опанував самотужки. У ті місяці, коли проживав у Білогорщі і серце вимагало відпочинку, після обіду прилягав на годину — не виключено, що за реко¬мендацією лікаря. Може не завше засинав, але лежав спокійно, без руху, горілиць, з повернутою на бік головою.

Здавалося б, що перелічені дрібні риси характеру властиві багатьом, та, мабуть, не всі цілеспрямовують їх. Шухевича ці рисочки, оце вміння розмовляти з людьми, переконувати, здобувати довір'я робили неперевершеним організатором. На Закерзонні де відбувалася десятиліттями полонізація, де були сильні москвофільські впливи, Шухевич до 1939 р. розбудував таку мережу ОУН, що Галичина могла позаздрити. Ця унікальна людина була і визначним політиком, і військовиком. Загибель Романа Шухевича недалеко від Львова у березні 1950 р. була великим ударом по всій ОУН, по всьому українському державницькому рухові. Однак безповоротні втрати не послабили волі українців далі вести боротьбу за національне і соціальне визволення, за державну суверенність України.

Р. Шухевич не мав ніколи ілюзій до того, яка доля його чекає. Коли в липні 1944 р. Загальний Збір УГВР одноголосно вибрав його генеральним секретарем УГВР, він сказав таке: «Ми всі вояки УПА і всі Підпільники, зокрема і я, повністю свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться згинути в боротьбі з брутальною силою. Але запевняю вас, - ми не будемо боятися вмирати, бо, вмираючи, будемо свідомі того, що станемо добривом української землі. Ця наша рідна земля потребує ще багато добрива, щоб у майбутньому виросла на ній нова українська генерація, яка довершить те, що нам не суджено було завершити. Ми віримо глибоко в українське молоде покоління, що прийде після нас...»

Президія Світового Українського Визвольного Фронту
5 березня 1975

ЗВЕРНЕННЯ 
Головного Командира УПА Романа Шухевича 
до Українських Повстанців з нагоди капітуляції гітлерівської Німеччини

БІЙЦІ І КОМАНДИРИ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНЧОЇ АРМІЇ

Гітлерівська Німеччина остаточно розгромлена і розбита. 
Не боятися більше українському народові ні винищування у газових камерах, ні масових розстрілів цілих десятків сіл озвірілими ґестапівцями. Не буде вже німець бити по лиці свободолюбного українського селянина, ні відбирати його землі, щоб повернути його в раба німецького пана. Не гнатиме тисяч і десятків тисяч робітників і селян у новітній "ясир" - в Німеччину.

Не ждатиме український інтеліґент на свою чергу, коли його фізично знищать, бо він міг би в прийдешньому бути постійною загрозою для окупанта. Західний варвар не буде вже панувати на українській землі.

Великий вклад у перемогу над Німеччиною внесли й Ви, Українські Повстанці. Ви не допускали, щоб німець свобідно господарив на українській землі і вповні її використовував для своїх загарбницьких цілей. Ви не дозволяли йому грабити українського села, не допускали до вивозу в Німеччину. Ваша караюча рука гідно відплачувала за розстріли й палення сіл... У боротьбі з Німеччиною наша Українська Повстанська Армія зорганізувалася і пройшла першу бойову школу.

Та з розвалом Німеччини вернувся і розгосподарився на Україні ще гірший окупант — Росія. Від віків поневолюючи Україну, вона не зрезиґнує з неї ніколи, незалежно, чи в неї царський режим, чи “найдемократичніша в світі республіка”. І саме оця “соціялістична республіка” вирішила остаточно покласти край українським самостійницьким змаганням. Скувавши весь народ у нову соціяльну систему державного капіталізму, пануюча кліка створила жахливі економічні умовини, щоб перемінити свободолюбну людину у вічно голодну тварину, що ні про що інше не вміє думати, як про їжу. Ввівши культуру “по формі національну, а по змісту соціялістичну”, соввлада руками українських заляканих рабів тичин, бажанів, вишень, возняків насильно прищіплює Україні російську культуру. Для більшого обдурення українських мас створює в Україні ще й комісаріяти оборони й закордонних справ, які не мають ніяких прав, хіба тільки вихвалювати Сталіна. Невиданий в історії людства терор, провокації мають остаточно перетопити в російській горнилі український народ, що має назавжди забути, що він був самостійним, і погодитися бути вічним наймитом “старшого брата” - новітньої великої Росії. Для свободолюбних має ця “найдемократичніша республіка” сибірську тайгу, Соловецькі острови, масові розстріли, палення сіл, штучні голоди та інші “новітні” “виховні” засоби.

Та український народ і тепер не скапітулював перед наступаючим ворогом. В 1943 р. Вам, Українські Повстанці, передав він зброю в руки з наказом до останнього боронити ідею української самостійности. З неперевершеною стійкістю і героїзмом, з небаченою до цього часу вірою і запалом виконуєте Ви вже більше як два роки цей наказ нації. Ні голод, ні інші недостачі, ні терор відносно Ваших родин не захитали Вашого завзяття, Вашої віри в перемогу. Ще завзятіша, ще успішніша боротьба є Вашою відповіддю на всі підступні “звернення уряду УРСР”. Ви добре пам’ятаєте, що так само старалася розкладати Росія воїнів Мазепи, так само “даровувала” провини українським повстанським загонам у 1920 — 23 рр. Всіх, що далися обманути, “нагороджено” каторжними роботами чи розстрілами, як тільки вони перестали бути потрібними Росії. Коли Ви раз вступили на шлях боротьби зі сталінським режимом, то не на те, щоб перед ним капітулювати, бо з ворогом, що загрожує існуванню нації, треба боротися на життя або смерть. Я впевнений, що зброї, яку одержали Ви з рук нації, не посоромите і прийдешнім поколінням передасте своє ім’я вкрите безсмертною славою.

Українські Повстанці! В світі ще не заіснував мир. Революційні рухи поневолених народів та протиріччя між західними державами і СССР зростають. Росте в усьому світі свідомість, що несе зі собою ідея “диктатури пролетаріяту”, голошена з Кремля. В боротьбі проти нього Ви сьогодні не самі! Завзяті серби, хорвати ведуть бої проти московського ставленика Тіта, болгари також піднімаються проти кривавого терору, принесеного “союзним” СССР. Гори Семигорода залюднилися тими румунами, що не піддалися Росії. навіть мала Словаччина веде партизанку проти наїзника. Польські патріоти саботажами і збройною боротьбою відповідають на намагання Сталіна їх поневолити. Ряди борців проти східного сатрапа ростуть. Все це створює сприятливі умовини для нашої дальшої боротьби і наближає момент розвалу СССР.

Дотримати зброю в руках до тієї хвилини і станути на чолі воюючих проти Сталіна мас — Ваше священне завдання. Вірю, що Ви виконаєте його з честю і фанатизмом, як виконували всі дотеперішні завдання. Новими методами боротьби, пристосованими до нової обстановки, дайте відповідь ворогові на його наступ.

З незламною вірою вперед, до перемоги!
Хай живе Українська Самостійна Соборна держава!
Вічна хвала тим, що полягли в боротьбі з наїзником!
Слава Україні!

ТАРАС ЧУПРИНКА
Гол. Ком. УПА
В травні 1945 р.

Журнал "ПОВСТАНЕЦЬ". – ч. 5-6 – квітень - травень 1945.
Видає Українська Повстанча Армія

---

5 березня пішов із життя Роман Шухевич (1907-1950). Сім років Роман Шухевич очолював антикомуністичний рух на західноукраїнських землях, який успішно протистояв міці радянських спецслужб.  Роман Шухевич загинув у с. Білогорща Львівської області у бою з підрозділами Внутрішніх військ та УМДБ. На нього полювали близько тисячі солдатів МДБ.  Шухевича хотіли взяти живим, щоб потім публічно судити і привселюдно стратити. Утім, 43-річний генерал-хорунжий не збирався здаватися. У перестрілці він застрелив майора МДБ. Важко поранений автоматною чергою, Роман Шухевич вистрелив собі у скроню. «Батько лежав на соломі у вишитій сорочці, на правій стороні обличчя було видно слід кулі, а під грудьми було три рани, на голові, поруч із кульовим отвором, – обпалене волосся. Значить, застрелився, подумав я», – згадував син головнокомандувача Юрій Шухевич, на той час уже радянський в’язень, якого привели для впізнання тіла. За провал операції з захоплення Шухевича чимало офіцерів і вищих чинів МДБ отримали стягнення і навіть позбулися посад. Нагороду отримав лише автоматник, якому приписали смерть командувача УПА. Сержант отримав тисячу карбованців. Існувала легенда, що тіло Шухевича забальзамували й відправили в Москву. Таким його показали Сталіну. Той наказав тіло спалити, а попіл розсіяти над Збручем. Навіть мертвий Шухевич був страшний для совєтської імперії, а тому не мав права на поховання. Уся родина Романа Шухевича була репресована. У 1945 році НКВС заарештував дружину, матір, батька, сестру, сина Юрка і доньку Марію. Всіх згодом заслали за Урал, а сина і доньку передали до спеціального будинку на Донбасі «на перековку». Юрій Шухевич просидів у радянських таборах 41 рік і вийшов на волю лише у 1989 році.  Суперечки довкола постаті Романа Шухевича тривають дотепер. Навіть через понад півстоліття після своєї смерті, разом з іншими борцями за свободу і незалежність України, Шухевич залишається чималим подразником для нащадків сталінських пропагандистів, які час від часу фабрикують все нові й нові псевдосенсаційні справи про «звєрства бандеровцев», намагаючись хоч якось очорнити образ Героя України.

Сьогодні пам'ять про УПА і генерала Романа Шухевича, визнаного діяча ОУН на рідних землях кличе людей до дії, до роботи на благо Соборної України. Колишні воїни УПА — це приклад відданості Батьківщині, чесності та благородства. Саме такими їх виховував визначний політичний діяч, організатор військової справи Роман Шухевич. Своєю особистою поведінкою, організаційними та політичними здібностями він залишається ідеалом українського патріота, взірцем мужності та людської сили. Легендарний образ генерала «Тараса Чупринки» виховує наше покоління, особливо молодь, у самостійницьких ідеалах.

Не часто дарує Проведіння лідера такої величини. Є нам у кого вчитися, але і вчитися треба вміти, як це вмів робити славної пам'яті генерал-хорунжий «Тарас Чупринка» - Роман Шухевич.

 Топ 5 цитат Романа Шухевича

1. Мудрого – не одурити, чесного – не купити, мужнього – не зламати.

2. Ми, усі – вояки УПА і всі підпільники зокрема, і я – свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться згинути в боротьбі з брутальною силою. Але, запевняю вас, – ми не будемо боятися вмирати, бо, вмираючи, будемо свідомі того, що станемо добривом української землі. Це наша рідна земля потребує ще багато добрива, щоб у майбутньому виросла на ній нова українська генерація, яка довершить те, що нам не суджено було довершити.

3. Ми боремось не тому, що ненавидимо тих, хто знаходиться перед нами, а тому, що любимо тих, хто у нас за спиною!

4. Гарантією справжньої демократичності майбутнього ладу в українській державі є, в першу чергу, широко народний характер українського руху, його безприкладна ідейність. Український визвольно-ідейний рух зродився з надр українського народу, діяв в ім'я інтересів українського народу. Воля і щастя українського народу – його найбільша мета.

5. Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах.

Матеріали (Режим доступу): http://neskorena-nacia.com.ua/novyny/915-roman-shukhevych-providnyk-komandyr-liudyna.html
https://inlviv.in.ua/lviv/v-nedilyu-u-lvovi-provedut-marsh-pid-gaslom-lviv-ne-dlya-polskyh-paniv
http://www.jnsm.com.ua/h/03051950P/
https://zik.ua/tag/shuhevych
http://sjogodni.org.ua/publ/19-1-0-5147
https://www.facebook.com/profile.php?id=100008921644979
https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2652460-5-berezna-pamatni-dati.html
http://vikna.if.ua/news/category/kl/2019/03/03/95908/view
https://www.jnsm.com.ua/h/0305P/
http://banderivets.org.ua/5-bereznya-geroyichno-zagynuv-u-boyu-z-okupantamy-golovnokomanduvach-upa-general-roman-shuhevych.htm
https://www.jnsm.com.ua/h/0305P/
https://tsn.ua/special-projects/shuhevych/
https://vgolos.com.ua/news/top-5-tsytat-romana-shuhevycha-krashhe-vmerty-stoyachy-nizh-zhyty-na-kolinah_305934.html 
http://www.memory.gov.ua/news/roman-shukhevich-suchasnii-zavzhdi
 Підготувала науково-технічна бібліотека

Матеріали підготовлено 2.03.2019р.